Вступ
Сьогодні провідні практики та теоретики педагогіки працюють над нових способів подачі учням знань, формування вмінь та навичок, що допоможуть їм збагатитися духовно, не втратити розуміння національної самобутності нашого народу в різних галузях культури, у тому числі й у мистецтві слова. Водночас у наукових розвідках йдеться про те, яких компетентностей мають набувати випускники наших шкіл, щоб бути готовими до життя. Компетентнісно орієнтований підхід до формування змісту освіти має бути врахований і авторами підручників. Окрім того, що навчальна книга повинна виховувати молодь, яка орієнтується в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, ринкових відносинах, особливу увагу варто звернути на виховання національно свідомої, духовно багатої особистості, яка знає свою мову, історію, культуру, літературу. Освітній процес сучасної школи має віддзеркалювати реалії життя, його суперечності, негаразди, позитивні та негативні тони та відтінки. Освітяни вважають, що дитина, яка навчається, повинна бути зорієнтована в тому, що побачить за межами школи, з якою реальністю матиме справу, коли вступить у самостійне життя.
На сьогодні автори, які пишуть підручники з української мови, працюють відокремлено один від одного, а бажано, щоб вони об’єдналися й працювали синхронно, консультуючись один в одного стосовно тих основних віх виховання, а також знань, умінь і навичок, які вони закладають у своїх навчальних книгах, щоб не було повтору, але щоб один підручник доповнював інший і цим самим поглиблював знання учнів, ведучи їх до пошуку цікавих знахідок чи то з мови, чи з літератури, чи з історії. Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з цієї дисципліни.
На мою думку, лише цей незначний перелік проблем робить дану тему надзвичайно актуальною та гідною наукового дослідження. Адже саме навчальні видання повинні бути оформлені бездоганно, відповідати програмі, містити завдання та вправи, які б підвищували мовну культуру сучасних школярів.
Мету написання цієї роботи вбачаю в аналізі підручника з української мови для середніх загальноосвітніх шкіл, а також у внесенні пропозицій для підвищення якості навчального видання.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких основних завдань:
– визначити відповідність матеріалу підручника навчальній програмі з дисципліни «Українська мова»;
– проаналізувати текст та позатекстові елементи підручника;
– окреслити виховне, освітнє значення вміщених вправ та завдань, їх роль у формуванні грамотної та творчої особистості;
– провести анкетування учнів 9 класу та їхніх батьків із метою визначення позитивних та негативних аспектів підручника;
– запропонувати шляхи редакторського удосконалення навчальної книги.
Оскільки підвищення рівня мовної освіти сучасних школярів реалізується на уроках української мови, то об’єктом нашого аналізу ми обрали підручник «Українська мова» (підручник для 9 класу). Редакторський аналіз підручника – це предмет дослідження. Практичне значення курсової роботи вбачаємо в тому, що на основі редакторського аналізу підручника й проведення анкетування учнів 9 класу та їхніх батьків було розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення подання матеріалу, а також запропоновано цікаві методичні завдання та схеми, які можуть бути використані вчителем на уроці.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ «Особливості підготовки навчальних видань» складається з двох підрозділів. У підрозділі «Загальна характеристика видань» подано визначення типів усіх навчальних видань згідно з ДСТУ 3018–95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», але основну увагу зосереджено на підручнику як об’єкті аналізу та різних підходах до його тлумачення відомими педагогами К.Д. Ушинським, Д.Д. Зуєвим. Другий підрозділ розглядає підручник як основний вид навчальної літератури, його структуру. При роботі з підручником обов’язково потрібно пам’ятати про його відповідність програмі, а також основні функції, які він повинен виконувати. Структура цього типу навчальних видань містить текст та позатекстові компоненти.
У другому розділі «Редакторський аналіз підручника з української мови для 9 класу» проаналізовано підручник видавництва «Освіта» за загальною редакцією М.І. Пентилюк «Українська мова». У першому підрозділі «Відповідність підручника навчальній програмі» нами було зіставлено вимоги програми з їх реалізацією в підручнику, прослідковано реалізацію виховної. Освітньої та розвиваючої функції навчання. Виявлено недоліки в рівні науковості та доступності тексту, визначено позитивний виховний вплив пропонованих завдань та текстів для розвитку зв’язного мовлення учнів. У другому й третьому підрозділах «Текстові компоненти підручника» та «Позатекстові компоненти підручника» відповідно зроблено практичний аналіз структури підручника. Описано сильні та слабкі сторони методичного апарату й усіх типів текстів, роль ілюстрацій у формуванні естетичного смаку школярів.
Третій розділ «Шляхи редакторського удосконалення підручника з української мови для 9 класу» має суто прикладне значення. У ньому на основі анкетування дев’ятикласників та їхніх батьків запропоновано шляхи позитивних змін у підручнику, зроблено акценти на типових помилках.
Курсова робота супроводжується науково-довідковим апаратом. Зокрема, вступ; висновки, що дають відповіді на завдання, які ми ставили перед собою, розпочинаючи роботу над аналізом підручника; додатки (анкети, приклади схем, вправ і завдань, які можуть використовуватися учнями для самоосвіти або ж вчителями для урізноманітнення роботи на уроках).
1. Особливості підготовки навчальних видань
1.1 Загальна характеристика видань навчальної літератури
Сучасні навчальні видання покликані комплексно реалізовувати розвивальну домінанту освіти ХХІ століття, виховувати прагнення до саморозвитку та самоосвіти, вчити критично мислити, використовувати отримані знання та вміння для творчого розв’язання проблем.
Кожна книга має свої особливості, за якими відрізняється від інших. Задля змалювання загальної картини різноманітності навчальних видань ми пропонуємо їх перелік, подаємо визначення використовуючи державний стандарт України (ДСТУ 3017–95). Він поширюється на видавничу продукцію і встановлює терміни та визначення основних типів видань.
Згідно зі стандартом видання – це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення та поліграфічного виконання.
Навчальне видання – видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі.
Згідно стандарту до навчальних видань належать:
Навчальний посібник – навчальне видання, яке доповнює або частково замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його підрозділу.
Навчально-наочний посібник – навчальне образотворче видання матеріалів, які містять ілюстративно-наочні матеріали, що сприяють вивченню і викладанню дисципліни, засвоєнню їх змісту.
Навчально-методичний посібник – навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни, яке, окрім викладу навчального матеріалу, містить методичні вказівки і рекомендації щодо викладання дисципліни або організації самостійної роботи учнів, розвитку і виховання особистості.
Навчальна програма – навчальне видання, яке визначає зміст, обсяг і вимоги до вивчення певного навчального предмета, курсу, дисципліни, розвитку і виховання особистості відповідно до вимог державних стандартів освіти та навчальних планів.
Хрестоматія – навчальне видання літературно-художніх, історичних, наукових, мистецьких чи інших творів або їх частин, які є об'єктом вивчення певної навчальної дисципліни або виховання особистості відповідно до офіційно затвердженої навчальної програми (різновид – книга для читання).
Практикум – навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок, їх систематизації та узагальненню, перевірці якості їх засвоєння (різновиди – збірник задач і вправ, тестові завдання, збірники текстів диктантів і переказів, інструкції до лабораторних і практичних робіт, робочі зошити, дидактичні матеріали).
Методичні рекомендації – навчальне видання для студентів з методики засвоєння навчальної дисципліни.
Тексти лекцій – навчальне видання, яке містить повний виклад лекційного матеріалу до затвердженої навчальної дисципліни (всіх лекцій або змістового блоку).
Атлас – альбом зображень різних об’єктів (карти, креслення, малюнки та ін.), що пропонується з метою навчання або практичного виконання.
Завершуючи перелік навчальних видань, хочемо детальніше зупинитися на підручнику, який є об’єктом нашого аналізу. Визначення цьому типу навчальної літератури давали безліч вчених, зокрема, К.Д. Ушинський, Д.Д. Зуєв, І.Я. Лернер. Робота кожного з низ була безпосередньо пов’язана з дидактикою, як розділом педагогіки, являла собою симбіоз практичного досвіду з теоретичними напрацюваннями, та різнились підходи, методики, які були покладені в основу навчання підростаючого покоління. Наприклад, Д.Д. Зуєв, говорячи про підручник як засіб навчання, зазначав: «Підручник покликаний сприяти засвоєнню конкретних знань, виробленню в учнів у процесі учіння умінь і навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, уміння орієнтуватися у предметі, шукати і знаходити необхідну інформацію» [5, с. 14]. К.Д. Ушинський, дидактичні положення якого лежать в основі сучасної вітчизняної педагогіки, писав: «Хороший підручник – фундамент хорошого навчання. Підручники повинні відповідати виховним, освітнім і розвиваючим цілям навчання, основним дидактичним принципам і правилам» [5, с. 14].
У своєму дослідженні ми буде послуговуватись визначенням згідно зі стандартом ДСТУ 3017–95, де зазначається, що підручник – це навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни, що відповідає її програмі та офіційно затверджене як таке.
У підручники вміщують основний матеріал з певної дисципліни, який є обов’язковим для засвоєння. Зміст підручника повинен відповідати програмі з конкретної дисципліни, а його назва – дисципліні.
1.2 Основні засади створення підручників, особливості композиції
Системі засобів навчання, яка містить усю основну навчальну інформацію й сприяє організації процесу її засвоєння, найважливішу роль відводить підручнику.
Практика створення підручника має певні принципові відмінності щодо змісту побудови, мови, художнього оформлення та поліграфічного виконання.
При створенні підручників необхідно дотримуватися:
– високого науково-методичного рівня;
– написання в доступній формі;
– пов’язаності навчального матеріалу з практичними завданнями;
– наявності необхідного довідкового апарату;
– тісних між предметних зв’язків.
У підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо.
Ярослава Кодлюк, у своїй праці «Що потрібно знати вчителю про шкільний підручник», виділяє такі функції підручника:
1. Освітню – полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь та навичок.
2. Розвивальну – сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.
3. Виховну – полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.
4. Управлінську – передбачає програмування певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.
5. Дослідницьку – полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми [7, с. 6].
Основні функції підручника пов’язані з системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності й послідовності, всебічності, зв’язку з життям та ін. Виходячи з того, що реалізація функцій навчальної книги визначається не окремим фактором, а їх сукупністю редакторові потрібно звернути уваги і на оформлення підручника, його поліграфічне виконання.
Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну і доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Сучасний підручник має бути інтелектуальним самовчителем, ефективним у ситуації максимального включення учня в роботу з текстом і послідовності в опрацювання усіх його сторінок.
Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за пов’язаними між собою генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавал