Інженерна графіка
1. Основні вимоги до виконання та оформлення технічної документації
1.1 Формати креслення (ГОСТ 1.301–68)
Уся технічна документація виконується на аркушах певних розмірів – форматах. Розміри та позначення основних та допоміжних форматів встановлює ГОСТ 1.301–68 «Формати».
ГОСТ 1.301–68 встановлює п’ять основних форматів: А0, А1, А1, А3, А4, розміри яких наведені у таблиці 1.1. ГОСТ 1.301–68 допускає застосування формату А5, розміри якого дорівнюють 148х110.
Таблиця 1.1 – Позначення та розміри основних форматів
| Позначення формату | А0 | А1 | А1 | А3 | А4 |
| Розміри сторін, мм | 1189х841 | 594х841 | 594х410 | 197х410 | 197х110 |
Усі основні формати, крім формату А4, можна розміщати і горизонтально, і вертикально (рис. 1.1б та в). Формат А4 розміщають лише вертикально (рис. 1.1а).
а) б) в)
Рисунок 1.1 – Розміщення основного напису на форматі креслення
На форматі А4 основний напис виконують по його довжині (на короткому боці формату). На усіх інших форматах основний напис виконують у правому нижньому куті формату (рис. 1.1.б та в).
Допоміжна графа основного напису при горизонтальному розміщені формату виконується у лівому верхньому куті, а при вертикальному розміщені формату – у правому верхньому куті вертикально. На рисунку 1.1 наведені приклади розміщення на форматі основного напису та допоміжної графи основного напису при різних орієнтаціях основних форматів. На рисунку 1.1 а наведений формат А4, на рисунку 1.1 б та в різні орієнтації формату А3 та будь-якого більшого формату.
Масштаби зображень (ГОСТ 1.301–68)
Креслення, на яких зображення виконані у натуральну величину, дають правильне уявлення про розміри деталі. Але при великих розмірах деталі виникає необхідність зменшити її або збільшити її при малих розмірах самої деталі, тобто виникає необхідність виконувати зображення на кресленнях у масштабі.
Масштабом називають відношення лінійних розмірів зображення деталі до їх дійсних розмірів. Масштаб креслення повинен відповідати вимогам ГОСТ 1.301–68. Стандартні значення масштабів наведені у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Масштаби зображення (ГОСТ 1.301–68)
| Виконане зображення | Масштаб зображення |
| У натуральну величину | 1: 1 |
| Із зменшенням | 1:1; 1:1,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:10; 1:15; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100 |
| Із збільшенням | 1:1; 1,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 10:1; 40:1; 50:1; 100:1 |
Масштаб зображення записують у відповідній графі основного напису креслення (рис. 1.1).
Рисунок 1.1 – Позначення масштабу
Якщо деякі зображення креслення виконані у масштабі, який не збігається з масштабом, зазначеним в основному написі креслення, його записують у дужках поряд із позначенням виконаного нижче зображення. Приклади позначення виглядів та розрізів, виконаних у масштабах, які не збігаються з масштабом, зазначеним у основному написі, наведені на рисунку 1.3.
Рисунок 1.3 – Позначення масштабу на кресленні
У всіх випадках незалежно від масштабу зображень на кресленні повинні бути нанесені дійсні розміри елементів деталі.
Зображення на кресленнях виконуються різними типами ліній, які відрізняються одна від одної кресленням та товщиною (рисунок 1.4).
Рисунок 1.4 – Лінії креслення
ГОСТ 1.303–68 встановлює вимоги до креслення, розмірів та товщини ліній креслення, які зведені у таблицю 1.3. З таблиці зрозуміло, що товщини ліній на кресленні залежать від вибраної товщини суцільної товстої основної лінії (S), яка встановлена у межах від 0,5 до 1,4 мм.
Суцільна товста основна лінія використовується для зображення ліній видимого контуру.
Суцільною тонкою лінією на кресленні виконують лінії виносні та розмірні, лінії штрихування тощо.
Суцільну хвилясту лінію використовують для позначення на кресленні обривань, суцільну тонку зі зламами використовують для позначення значних обривань.
Штрихова лінія використовується для зображення ліній невидимого контуру.
Штрихпунктирною лінією виконують лінії осьові та центрові. Необхідно пам’ятати про те, що ці лінії повинні виступати за контури деталі на 1–3 мм.
Штрихпунктирною потовщеною лінією позначають поверхні, які підлягають покриттю або термообробці.
Розімкненою лінією позначають положення січних площин при позначенні розрізів та перерізів.
Штрихпунктирною лінією з двома точками позначають лінії згину на розгортках.
Таблиця 1.3 – Лінії креслення (ГОСТ 1.303–68)
| Найменування | Накреслення | Товщина |
| Суцільна товста основна |  | S = 0,5 – 1,4 мм |
| Суцільна тонка | $IMAGE6$ | Від S/3 до S/1 |
| Суцільна хвиляста | $IMAGE7$ |
| Штрихова | $IMAGE8$ |
| Штрихпунктирна тонка | $IMAGE9$ |
| Штрихпунктирна потовщена | $IMAGE10$ | Від S/1 до 1/3 S |
| Розімкнена | $IMAGE11$ | Від S до 3/1 S |
| Суцільна тонка зі зломами | $IMAGE12$ | Від S/3 до S/1 |
| Штрихпунктирна з двома точками | $IMAGE13$ |
Усі написи на кресленнях виконуються креслярським шрифтом, розміри якого та накреслення літер, цифр та знаків встановлює ГОСТ 1–304–81. Згідно з вимогами ГОСТ 1.304–81 шрифт буває без нахилу та з нахилом під кутом 750 до горизонту. На кресленнях усі написи рекомендовано виконувати з нахилом літер, цифр та знаків.
Літери, цифри та знаки повинні мати чітке накреслення, яке забезпечує швидке та однозначне їх сприймання. ГОСТ 1.304–81 регламентує написання літер російського, латинського та грецького алфавітів та арабських та римських цифр. У цьому ГОСТі також наведені приклади написання деяких знаків:
+ − (: ≈ =< >≤ ≥ ± (% ▻ ∅ □ №! [] ∫ ∞.
Шрифти розрізняють за розміром та типом.
Розмір шрифту визначається розміром великої літери та береться з ряду: 1,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 10. З цього ряду не рекомендується використовувати шрифт 1,5.
ГОСТ 1.304–81 встановлює типи шрифтів А та Б. Тип шрифту визначає товщину лінії накреслення шрифту. Цей параметр позначається літерою d.
Для типу А – d = 1/14h.
Для типу Б – d = 1/10h.
На рисунку 1.5 наведений український алфавіт (великі та малі літери).
$IMAGE14$
Рисунок 1.5 – Український алфавіт
При побудові контурів деталей виникає необхідність виконувати різні геометричні побудови: ділити відрізок та коло на кілька рівних частин, виконувати спряження прямих ліній, кіл та прямої з колом, дугою заданого радіуса тощо.
Поділ відрізка на рівні частини
Для поділу відрізка на дві рівні частини необхідно послідовно виконати такі дії:
- з кінців відрізка циркулем провести дві дуги кіл, радіус яких повинен бути трохи більше половини даного відрізка, до взаємного перетину;
- з’єднати точки перетину проведених дуг;
- проведена лінія поділяє даний відрізок навпіл.
Поетапний поділ відрізка навпіл наведене на рисунку 1.6.
$IMAGE15$
Рисунок 1.6 – Поділ відрізка навпіл
Щоб поділити відрізок на чотири рівні частини, необхідно виконати такі самі дії для поділу навпіл половини відрізка. На рисунку 1.7 відрізок АВ поділений на чотири рівні частини. Спочатку відрізок АВ поділений навпіл (АС=СВ), потім відрізки АС та СВ поділені ще раз навпіл.
$IMAGE16$
Рисунок 1.7 – Поділ відрізка на чотири рівні частини
Для поділу відрізка на довільну кількість частин необхідно послідовно виконати дії, проілюстровані на рисунку 1.8:
- з будь-якого кінця відрізка (наприклад, з точки В) під гострим кутом провести промінь;
- від цієї ж точки відкласти довільну відстань стільки разів, на скільки необхідно поділити відрізок (наприклад, п’ять);
- з’єднати останню точку променя з другим кінцем відрізка;
- через точки поділу променя провести лінії, паралельні відрізку, який з’єднав кінцеву точку променя із заданим відрізком.
$IMAGE17$
Рисунок 1.8 – Поділ відрізка на довільну кількість рівних частин
Поділ кута на рівні частини
Щоб поділити довільний кут навпіл або провести його бісектрису, необхідно послідовно виконати дії, проілюстровані на рисунку 1.9:
- з вершини кута провести дугу довільним радіусом до перетину зі сторонами кута (точки А та В);
- з точок перетину проведеної дуги зі сторонами кута провести дугу радіусом R, який більше половини відстані між точками А та В;
- з’єднати вершину кута та точку перетину дуг радіусами R – проведена лінія є бісектрисою кута, яка ділить кут навпіл.
$IMAGE18$
Рисунок 1.9 – Ділення кута навпіл
Аналогічно можна поділити кут на чотири рівні частини.
Ділення прямого кута на три рівні частини виконують у такій послідовності:
- з вершини кута провести дугу довільним радіусом (R) до перетину зі сторонами кута;
- з визначених точок перетину провести дуги таким самим радіусом (R) до перетину з проведеною дугою;
- з’єднати вершину кута з визначеними точками.
На рисунку 1.10 наведене поетапне ділення прямого кута на три рівні частини.
$IMAGE19$
Рисунок 1.10 – Ділення прямого кута на три частини
Ділення кола на рівні частини
На рисунку 1.11 наведений приклад ділення кола на чотири та вісім рівних частин. Точки 1, 3, 5, 7 ділення кола на чотири частини одержують в перетині осьових ліній із заданим колом. Для визначення положення точок 1, 4, 6, 8 застосовують спосіб ділення кута навпіл (рис. 1.9).
$IMAGE20$
Рисунок 1.11 – Ділення кола на чотири та вісім рівних частин
Щоб поділити коло на три рівні частини (рис. 1.11 а), достатньо з точки А провести дугу кола, радіус якої дорівнює радіусу заданого кола до перетину з останнім у точках 1 та 3. Шукані точки1, 1, 3 ділять коло на три рівні частини.
Для ділення кола на шість рівних частин (рис. 1.11 б) необхідно з точок 1 та 4 провести дуги радіусом кола до перетину з останнім. Точк