МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
КУРСОВА РОБОТА
з історії світової літератури
„Фрагменти великої біографії (лірика Гете)”
Студентки ФКА-2г
Оверко М.І.
Керівник роботи:
Бичкова Т.С.
Львів – 2005
Зміст
Вступ
Розділ І. Фрагменти великої біографії (лірика Гете)
1.1 Лейпциг - народження "сонячного генія"
1.2 Штюрмерська поезія - фрагменти із життя "бурхливого генія"
1.3 Між волею і коханням. Лілі
1.4 Швейцарія на канві життя
1.5 "Зимова подорож на Гарц"
Розділ ІІ. Великий злам
2.1 У вирі античності - "Римські елегії", "Венеціанські епіграми"
2.2 Сонети - нове життя, нова любов
Розділ ІІІ. Останній період творчості
3.1 У тінь старості
3.2 Хатем і Залейка
3.3 Поезія і природа - джерело душевної сили
3.4 Смерть Крістіни
3.5 Заповіт
Висновки
Бібліографія
Йоган Вольфганг Гете належить до тих людей, над якими час не має влади. Творчість "сонячного генія" подолала перепони віків, не втративши своєї актуальності і сьогодні. Син суперечливої та неоднозначної епохи Просвітництва з її впевненістю та необмеженою вірою в невпинність людського прогресу, пріоритетність розуму і можливість побудувати "рай" на землі, яка уже в ХХ ст. зазнала краху[1]. Але творчість поета не могла утіснитися в рамки його епохи, він постає пророком, мислення та світорозуміння якого пішло далеко вперед. Його всеохоплюючий і все проникний орлиний погляд сягнув глибин людської психології, зрозумівши їх прагнення та бажання, тому твори генія невмирущі.
Яскравим прикладом геніальної неперевершеності поета є його лірика. Надзвичайна чуттєвість, щирість, природна відвертість, невідома раніше оригінальність та здатність представляти найрізноманітніші аспекти сучасного йому життя не втратили своєї цікавості. Гете був наставником та прикладом наслідування світових геніїв.
Поезія Вольфганга Гете мала величезний вплив на творчість українських митців, зокрема П. Гулака-Артемовського, Г. Сковороди, М. Макаравського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І. Франка, П. Куліша, які черпали сюжети з глибокої криниці "сонячного генія".
Природно, що інтерес до творчості Гете на згасав і у поетів та перекладачів нашого часу. У ХХ ст. його твори перекладали Д. Загул, М. Рильський, М. Зеров, М. Орест, М. Бажан, В. Мисик, Г. Кочур, І. Стеменко, М. Лукаш, В. Стус. Класичними в українському літературознавстві стали розвідки Білецького "Фауст", а Сверстюк "Сонячний геній" і "Відлуння Гете".
Лірика Гете - це фрагменти великої біографії, відображення елементів життя поета. Питання зв’язку мистецтва та життя важливе та актуальне і зараз. Яка поезія має більшу вартість, та, що основана на реальних подіях та переживаннях, чи та, котра не має з ними зв’язку? Гете своєю творчістю відстоює першу позицію, йому притаманна єдність поетичного слова і думки[2]. Завдяки цьому твори живі, випромінюють справжні почуття та погляди поета. Гете вважав, що творчість має бути невідривною від життя. І саме у ній воно увіковічнюється:
Не може вічність поглинути
Мої діла, мої труди[3].
Метою курсової роботи є прослідкувати фрагменти з біографії поета у його ліричній спадщині, показати нерозривний зв’язок його творчості із життям.
Лірика Гете побудована на реальних подіях із життя, можливо, це тому, що він розумів свою велич, геніальність: "Щоб створити щось, треба насамперед чимось бути"[4]. І своє життя Гете вважав гідним матеріалом для побудови шедеврів вищої проби.
Якщо не враховувати перші поетичні спроби поета ще в батьківському домі, то перші художні твори належать до лейпцизького періоду (1767-1769). Ці твори мають в собі ознаки рококо, але разом з тим тут уже присутній оригінальніший талант Гете. У Лейпцигу студент Гете приєднався до школи німецько-французької анакреонтики (засновником якої був Фрідріх фон Гагедорн). Сам поет з критикою ставиться до творів цього періоду, вбачає їхні недоліки у "багатослів’ї, непродуманості вираження і недостатній увазі до змісту".
Всі вони належать до безтурботної світської лірики, яка створювалася у Німеччині у XVIII ст., такими письменниками, як Фрідріх фон Хагедорн, Йоган Вільгельм Глейм, Йоган Ніколаус Гец, Йоган Петер Гец та інші. Основною темою є тема кохання, яке виступає як гра, і бажання виграти тут не приховується. Учасниками є пастушка і пастух, забавам яких сприяє ідеалізована природа. "Вино і пісні, поцілунки і ніжності, дружба і спілкування - ось про що розповідають ці поезії".
Величезний вплив на творчість Гете справила Анна Катерина Шенкопф, з якою поет познайомився у шістнадцятирічному віці, на обіді у трактирника (батько Анни), на який потрапив завдяки Йогану Шлоссеру. Про свої ніжні почуття до дівчини, яка була на 3 роки старшою, свої вогняні ревнощі Гете опише у сьомій книзі "Поезії і правда", а також про те, як невиправданими, грубими вибухами ревнощів він "отруював собі і її кращі дні". Найкраще про глибину цих почуттів можна довідатися із листів до друзів: "Я люблю дівчину без становища у суспільстві, багатства і зараз я вперше почуваюся щасливим, так як буває при істинному коханні". Цей зв’язок продовжувався до осені 1767, потім розірвався і через 2 роки дівчина вийшла заміж. Обоє: і Гете, і Кетхен Шенкопф знали, що цей роман не тривалий. Вона, можливо, пояснювала це різницею у віці та суспільним становищем, а Гете не міг втратити своєї свободи: "…Я не хочу покинути цю дівчину, але я мушу тікати, я хочу тікати". Ось що друг Гете пише про цей зв’язок. "Він її найніжніше кохає, маючи остаточно чесні наміри порядного чоловіка, хоча і знає, що вона ніколи не зможе бути його дружиною"[5].
У листах другу Беришу постають імена і інших жінок: Фріцхен, Етна, Августа. Описавши свої роздвоєні, незрозумілі почуття до Кетхен Шенкопф, він водночас хвалиться, які у нього могли б бути шанси у Фріцхен: "Впізнаєш ти мене в цьому тоні, Бериш? Це тон переможця!" Пояснити таку позицію Гете було неможливо. Кінець роману "Пігмаліон" відповідає листам, в тому числі і листам про Аннет:
Целуйте девушек везде,
Любите их всегда,
И вы не будете жалеть
Об этом никогда.
Но строго следуйте, друзья,
Совету моему,
Иначе всучит вам Амур
Сварливую жену.
(Переклад А. Гугніна)
Характерним елементом лірики цього періоду є еротичність.
Саме під цим впливом формувалася творчість лейпцизького періоду, слід зазначити, що величезну роль відіграв зв’язок із Кетхен Шенкопф. Хоча твори і побудовані на внутрішніх переживаннях, та "кохання залишається грою, яку майстерно веде розсудлива людина".
Пожалуй, легче, чем цветы,
Срывать награды у девицы;
С трудом добьешься первой ты -
Сама собой вторая мчится.
(із вірша "Мистецтво ловити недоторк" - пер. Гугніна)
Саме тому цей твір носить зовнішній характер, і по суті є хитрою інтелектуальною грою.
Факти веселого та безтурботного юнацького життя знайшли своє відображення у книзі "Аннета", яка містить такі твори, як "Анетта", "Циблгс", історія", "Ліда, історія", "Мистецтво ловити недоторк, історія перша", "Мистецтво ловити недоторк, історія друга", "Тріумф і добро творці, історія перша", "Тріумф і добротворці, історія друга", елегія "На смерть брата мого друга" та інші.
Друга збірка "Пісні і мелодії", яка містила такі твори, як "Могила Амура", "Ніч", "Крик", "Любов і добротворець", інші.
"Нові пісні" - перша друкована збірка. До неї увійшли такі твори, як "Новорічна пісня", "Істинна насолода", "Ніч", "Крик", "Щастя", "До місяця".
Всі ці твори написані під впливом анакреонтизму, напрямку, який спирався на відкриття Анакреона, давньогрецького письменника, взагалі вони були легкою пародією, і ззовні характеризувалися неримованими строфами, написані певним розміром, з характерними мотивами вина, кохання, жінок і співу, але не тільки це мало вплив на творчість, але і вся сатирична поезія (Таснера, Виланда), яка брала свій початок від Феокрита, Епікура, Катулла. Ці твори можна описати і такими ознаками: "легкість, життєвість, ніжність, життєрадісність"[6].
У вірші "Тріумф і добродії" розповідається про те, як виникає можливість задовольнити любовну потребу, і що можливо здобути прихильність дівчини завдяки розумінню психології. Подібні уроки подані у веселій формі:
Но, вырываясь из объятья,
Она кричит: не троньте платье
Вы бога ради и за мной
Спешите молча в час ночной
Идем. Вдруг с нежностью она:
О милый! Время мы теряем,
Минута счастья нам дана,
А мы от счастья убегаем.
(Переклад А. Гугніна)
А у творі "Любов і цнота" тема материнського заповіту, точніше, антизаповіту:
Когда любезной нашей мать
Советы вздумает давать,
Про долг, про совесть говорит,
А милая от них бежит -
Затем, что пламень наш греховный
И поцелуй ее влекут,-
Друзья! упрямства больше тут,
Чем доброй верности любовной!
Когда же мать свое возьмет,
И сердце в цепи закуёт,
И злопыхательски следит,
Как милая от нас бежит,-
Лишь сердца юности не зная,
Торжествовать возможно ей,
Друзья! тут ветреность скорей,
Чем добродетель записная!
(Переклад Л. Кочеткова (І, 60))
Тут вимальовується легковажна вдача молодого Гете.
Не слід розглядати цього періоду як пролог до "справжнього" Гете[7]. Твори пізнього Гете достатньо часто беруть свій початок із жанрів ранньої поезії:
Коль слишком быстро Феб златой
Над миром свет погасит,
Беседа с женщиной младой
Любую ночь украсит.
Когда же снова возгорит
Над миром свет безбрежный,
Нам самый долгий день продлит
Тепло улыбки нежной.
(Переклад А. Гугніна)
(Із твору "Пані Клементині фон Манделсло, Веймар, в найкоротший день 1827 року")
"Так почався шлях, з якого я вже не зійшов протягом всього свого життя, а конкретно: все, що веселило, смутило чи хоча б зачіпало мене, я тут же перетворював в образ, в поезію; тим самими я зводив рахунки із самим собою, виправляв і перевіряв свої уявлення про зовнішній світ і знаходив внутрішнє заспокоєння. Поетичний дар був би мені потрібніший, ніж моя вдача, що постійно лине з однієї крайності в іншу. А тому досі мною опубліковані твори не більше, як розрізнені уривки єдиної великої оповіді, сповнити яку я намагаюся в цій книзі"[8].
Не все це можна віднести до лейпцизької пори, але важливим є те, що матеріал був знайдений саме тут, автор шукав його в самому собі. Правдивою основою його віршів є чуття і думка, а досвід у Лейпцигу"[9].
Вже в ранніх творах намагаються знайти щось "великогетівське". І знаходять це у вірші "Ніч"[10].
Покидаю домик скромный,
Где моей любимой кров.
Тихим шагом в лес огромный
Я вхожу под сень дубов.
Прорвалась луна сквозь чащи,
Прошумел зефир ночной,
И, склоняясь, льют всё слаще
Ей берёзы ладан свой.
Я блаженно пью прохладу
Летней сумрачной ночи!
Что душе даёт отраду -
Тихо чувствуй и молчи.
Страсть сама почти невнятна.
Но и тысячу ночей
Дам таких я безвозвратно
За одну с красой моей.
Переклад А. Гуніна
Зачарування нічним пейзажем - це щось нове, хоча поет ще використовує такі звичайні аксесуари, як "місяць", "зефір", "пристрасть", прикметники виконують не лише роль прикрас, але створюють настрої.
Самі словесні вирази не прозбавлені музичності, завдяки співзвуччю голосних.
Цю поезію можна розглядати як опис самотності. "Поезія місячної ночі - дуже часто це всього лише втеча, спроба знайти насолоду.
Другий твір, який дає уявлення про майбутні твори - "До місяця". В першій строфі цього твору - зачарування місячною ніччю, а другий і третій знову тон веселої гри.
"В ліриці Гете елементи природи - це не просто декорації, … вони дістають нехай ще скромне, але самостійне значення"[11].