Софіївка (парк)
План-схема парка
Націона́льний дендрологічний парк «Софіївка» (укр. Софіївка) — парк, навчально-дослідницького інституту Національної академії наук України, розташований в північній частині міста Умань Черкаської області України, на берегах ріки Каменка.
Кожен рік його відвідує близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га. «Софіївка» являється памятником ландшафтного типу світового садово паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX сторіччя. В ній ростн більше 3323 таксонів (видів, форм, сортів, культиварів) міських і екзотичних дерев і кущів, серед них: болотяний кипарис, сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гинго, багато іншого. Виданий каталог рослин в якому нараховується 1994 таксона, із них 1220 деревних і 774 травянистих рослин, в тому числі 25 таксонів горішника, 24 — буків, 41 — елей, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — грунтопокривних і 98 —квіткових рослин. В 2007 году колекция раслин парку включала 2103 таксона деревних і 1212 травянистих. Парк «Софіївка» заснований в 1796 році хазяєном города Умані, польским магнатом Станіславом Потоцьким, назван в честь його дружини Софії Віт-Потоцької і подарований їй до дня народження в травні 1802 року. Автором топографічного і архитектурного проекту і керівником будівництва парку був польский військовий інженер Людвіг Метцель, а всі роботи в парку виконували кріпаки Умані.
Парк був виконаний в майже безлісною місцевості, розділеною річкою Каменкою, балками і каньйонами, которі врізались в граніт, часто виходящий на поверхню. При создании парка вміло використовувався рельеф, Але без наміченого плану. Постановою Совнаркома УРСР N26/630 від 18 травня 1929 року «Софиївка» была проголошена державним заповідником. В 1945 року парк получає полну назву «Уманський державний заповідник «Софіївка». В 1949 году створюється декоративний розсаднік на площі в 20 га. Активно проводяться роботи по ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожньо-алейної системи, скульптур парка.
Головна композиція парку проходе по руслу Каменки, де споруджений ряд самостійних басейнів і прудів: Верхній — 8 га, Нижній — близько 1,5 га , водопади (один із них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземна ріка Ахеронт (довжина 224 м). Парк прикрашає скали (Левкадска, Тарпейска), гроти (Венери, «Орешек», «Страха и сумніву»), павільйони (Флори, Розовий). В 1972 році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належила війсь ковій частині. З 1991 року парк здобуває статус науково дослідницького закладу НАН України. При вхіді на територію парку , зліва, зразу же за входною башнею розташована горка, обсаженна можевельником, туями і ялинами. 28 лютого 2004 року Указом Президента України № 249/2004, дендрологічний парк здобув статус національного закладу і став називатися Національним дендрологічним парком «Софіївка».
Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним іде центральна алея. Башні головного входу, споруда в 1850—1852 роках. Дом творіння вчених Національної академії наук Украіни. Це будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині споруди — виникла площадка. Крім музею в Домі творіння вчених є готель на 45 человек, ресторан, сауна.
Перед павільйоном Флори, справа, знаходится джерело — «Серебряние ключи». Оформлення його зроблено в античному стилі. Це підковоподобне споруда із граниту, на краях якого дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декорировані бронзою трубки, із котрих тече ключева вода. Фонтан «Серебряные ключи» був споруджений в 1974 році по проекту києвського архітектора Лопушинської на місті будки з желізною трубою для випуску води, котра стояла тут с 1850 року.
Справа від павільйону «Флора» знаходится дослідницький із гранітних кліноподібних камнів арочного своду так называемий Венецианський міст. В середині Нижнего озера із широко розкрытою пащею змії, ізвивающейся на камені, бє стовб води — фонтан «Змія». Вода поступає в фонтан по подземному водопроводу виложеному із гранітного глаткого камення.
Видовий склад дендропарку представлений такими видами рослин
1) Метасиквоя (лат. Metasequoia)
Метасеквоя (лат. Metasequoia) — рід хвойних дерев родини Кипарисові (Cupressaceae), раніше відносилися до старійшої родини Таксодіеві (Taxodiaceae).
Вяз Гірський (Ulmus scabra) Росте в змішаних широколистових лісах на холмах і в горах.
Клен татарський , або Чорноклен (лат. Ácer tatáricum) — листопадне дерево родини Кленових із Европи і Східно-Западної Азії. Іноді культивують в якості декоративних насаджень в садах и парках.
Береза жовта, Даурська береза (лат. Bétula costáta) — вид дерев роду Береза. Має приналежність до числа розповсюджених деревних порід на території Росії. Росте береза жовта в перші роки життя швидко. Дожива до 200 — 250 лет.
Горобина плакуча Sorbus aucuparia L.) Місцеві назва — грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових (Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав'язь нижня. Плід — кулястий, оранжево-червоний.
Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.
Сосна́ ве́ймутова, або біла восто́чна (лат. Pínus stróbus) — рослина, крупне дерево роду Сосна родини Соснові. Дерево висотою 40-50 м і діаметром стовбура до 1,5-2 м з ажурною кроной, образованой тонкими гібкими гілками. Кора гладка, світло-сіра, у старих дерев темніє і внизу розстріскується. Хвоя по 5 шт. в пучке пряма, гібкая, тонка і мяка, не дуже довга (7-12 см), голубовато-зелена.. Шишки довжиною 10-20 см. Насіння — 6-7 х 3-4 х 2,5-3 мм. Сосна Веймутова — швидко ростуща порода, особливо в віці до 40-50 років.
Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea) латаття жовте у часи Дніпровських плавнів дійсно було дуже поширеною водяною рослиною. Настільки поширеною, що у багатьох місцях на протязі з липня по жовтень люди навіть заготовлювали її кореневища! У наші часи вчені виявили в їх складі багато алкалоїдів, дубільних сполук, сахарозу, метарабінову кислоту, багато крахмалю. В насінні – 0,1% алкалоїдів, у квітках – глікозид серцевої дії. У Конських та Базавлуцьких плавнях латаття жовте росло по річкових затоках, старицях, озерах. Цвітіння припадало на період з червня по вересень. За народними прикметами його початок – 2-й або 3-й день русального тиждня (останній тиждень перед святом Трійці). На відміну від латаття білого, плоди латаття жовтого (до 10 см) дозрівали над, а не під водою.
Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) — Дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні, зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові — зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітка у двоквіткових дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при плодах дерев'яніють і утворюють луски — «шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини немає, зав'язь нижня, двогнізда. Плід плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні. Поширена майже по всій Україні, особливо на Поліссі, менше в Лісостепу і Карпатах, рідко трапляється в Степу, здебільшого по берегах великих річок, біля гирла Дністра, у плавнях Бугу і Дніпра, на березі Дніпровського лиману. Вільхи займають 4,2 % державного лісового фонду України. Райони заготівель — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області. Запаси сировини значні.
Катальпа гарна (Catalpa Scop.) - високе дерево з гарною декоративною кроною, належить до сімейства бигнониевых. На тлі інших порід виділяється більшими ясно-зеленими листами серцеподібної форми. У суцвіттях, небагато схожих на конскокаштановые, до 100 білих запашних квіток. Плодолистики їх зрослі, у середині покриті оранжево-жовтими полосочками й пурпурно-фіолетовими точечками. Після цвітіння утворяться довгі круглі стручковидные плоди, що висять. Унікальне дерево, привезене з Мексики. Його цвіт нагадує каштановий, а біля широких листків звисають довжелезні стручки.
Мак каліфорнійський (Eschscholzia californica Cham) Квітки маку сприяють швидкому засипаню і подовжують фазу глибокого снуіл. Народна медицина має багатовіковий досвід застосування квіток ешшольціі як сильний заспокійливий засіб .
Ліщина деревовидна Corylus colurna L. рослина родини березових (Betulaceae). Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.
Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.
Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.
Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.
Плід — горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвоникуватій обгортці, вкритій оксамитовим пушком.
Ліщина цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.Ліщина росте в підліску листяних і мішаних лісів.Тіньовитривала рослина.
Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей.
Явір (Acer pseudoplatanus) — дерево родини кленових з великим п'ятилопатевим листям; до інших назв належать також білий клен, осокір, клен-явір, клен несправжньоплатановий, клен туполистий.
Поширений по всій Європі, Малій Азії. В Україні найчастіше трапляється у Галичині, на схід від Збруча — рідше.
Із поміж листяних видів дерев явір є фактично деревом-піонером на гірськолісових та субальпійських висотах. Явір належить до видів дерев із широкою екологічною амплітудою та як домішка зустрічається практично на всіх висотних рівнях лісу. Але в деяких масивах Карпат явір утворює чисті насадження. У горах він часто піднімається вище за бука і досягає висоти смереки. Переважно росте у мішаних яворово-букових, яворово-буково-ялицевих тощо лісах на схилах гір (Карпати, Медобори, Гологори, Опілля, Розточчя тощо).
Від назви цього дерева утворено чоловіче ім'я Явір (наразі поширене переважно серед південних слов'ян), різноманітні прізвища, назви населених пунктів (найчастіше на території розселення західних та південних слов'ян, а також в Галичині та Закарпатті).
Явір — велике листяне дерево, що досягає 20-35 метрів у висоту, з широкою куполоподібною кроною. Стовбур товщиною 90-110 см. Досягає віку 500 років.
На молодих деревах кора гладенька і сіра, але з віком стає грубшою і відшаровуються лусочки, показуючи внутрішні шари кори від блідо-коричневого до рожевуватого кольору.
Деревина біла, важка.
Листя
Листя супротивне, 10-25-сантиметрової довжини й ширини, з 5-15-сантиметровими черешками, з 5 прожилками, пальчато-лопатеве, з зубчастими краями, темно-зелене; деякі види мають листя пурпурного, багряного або жовтуватого відтінку.
Квіти
Однодомні жовто-зелені квіти з'являються навесні на 10-20-сантиметровий висячих китицях, по 20-50 квіток у кожному суцвітті.Цвітіння в травні, після того, як розвиваються листки.
Насіння
5-10-міліметрові в діаметрі насінини розташовані попарно в крилатках. Крила розходяться під кутом 45-40 градусів і довжиною до 5 см. Крильця дозволяють насіння при падінні летіти, обертаючись за вітром, це допомагає їм поширюватися на велику відстань від батьківського дерева. Насіння дозрівають восени, приблизно через 6 місяців після запилення. Плодоносить явір майже щорічно, однак багатий врожай можна спостерігати лише раз на 2-3 роки.
Коренева система
Коренева с