База рефератов

Входила Східна, Південна та Центральна Україна, де проживало понад 20 млн. українців.

Українські землі давали 70% вугілля, 57.2% залізної руди, 52% чавуну, 80% цукру імперії, 90% експортованої Росією пшениці.

На Україну припадало 70% усього видобутку сировини імперії та 15% її потужностей у виробництві готових товарів. Економічна криза 1900–1903 pp. найбільшої гостроти набула у важкій промисловості.

Високий рівень концентрації виробництва. Монополістичні об'єднання: синдикат цукрозаводчиків (1887), «Продамет», «Трубопродажа». «Продвагон» (1902), «Цвях» (1903), «Продвугілля» (1904). Швидко розвивається кооперативний рух, який очолював «артільний батько» М. Левитський.

Нараховувалося 130 міст (Одеса -404 тис. мешканців. Київ – 248 тис., Харків – 174 тис.). Українці становили менше третини міського населення. На селі зберігалося поміщицьке землеволодіння, яке швидко занепадало. Поглибилася соціальна диференціація селянства.

Малоземелля штовхало селян до міграції у східні райони Імперії.

Царський уряд переслідував українську мову, культуру

Входила Східна Галичина, Буковина, Закарпаття. Проживало близько 5 млн. українців.

Ці землі були одними з найубогіших у Європі, їх називали «коморою економічних абсурдів». У промисловості» переважали дрібні підприємства. Найбільш розвинуті галузі промисловості: нафтова (давала 5% світового видобутку нафти), деревопереробна, горілчана, видобуток солі, гірського воску.

Виникають монополістичні об'єднанні: «Галицько-Карпатське товариство», «Галичина», «Мундус», «Сольва».

У 1904 р. засновано Ревізійний союз українських кооперативів (РСУК), що став організаційно-ідейним центром українських кооперативів. На початку XX ст. пряшівський єпископ Ю. Фірцак започаткував «Верховинську акцію» (так назвали ряд заходів щодо поліпшення становища селян), засновувалися кооперативи, ощадні каси, господарські та промислові спілки.

Найбільші міста: Львів (200 тис. мешканців); Чернівці, Мукачеве. Українці становили 25–30% міських жителів. Поляки – понад 30%, євреї – більше 40%.

Продовжувало зберігатися поміщицьке землеволодіння (понад 40% орних земель належало 2400 великим землевласникам).

Безземелля селян зумовило велику еміграцію за океан

Основні форми: страйки, демонстрації.

Початок рухові поклала перша в Російській імперії велика маївка 1 травня 1900 р. в Харкові (взяло участь 10 тис. чоловік, розігнана військами, 150 чоловік заарештовано).

1901–1902 pp. страйки і демонстрації пройшли в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві. В липні-серпні 1903 р. до загальнополітичного страйку приєдналися робітники Одеси, Києва, Миколаєва, Єлисаветграда, Катеринослава, Житомира, Донбасу, Чернігова, Севастополя

Спрямований проти поміщиків, за ліквідацію поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами. У 1900–1904 pp. на Україні сталося понад 1000 селянських виступів, що охопили 1300 сіл. Кількість активних учасників становила понад 800 тис. чоловік.

Широкого розмаху селянські виступи набрали в Полтавській, Харківській губерніях весною 1902 р. Вони охопили 337 сіл з населенням 160 тис. чоловік. Селяни розгромили 105 маєтків. Виступи були придушені військами. Понад 1 тис. чол. було віддано під суд. На селян накладено грошовий штраф у 800 тис. крб.

У червні-серпні 1902 р. відбувся масовий страйковий рух селян Західної України, в якому взяло участь понад 100 тис. чол. Був придушений військами. Поміщики пішли на поступки

Активізації руху сприяли «Тимчасові правила про відбування військової повинності вихованцями вищих навчальних закладів, яких виганяють з цих закладів за вчинення гуртом безпорядків», затверджені в 1899 р.

У червні 1900 р. в Одесі пройшов нелегальний Всеросійський з'їзд студентів. Поліція заарештувала делегатів.

У січні 1901 р. за розпорядженням властей 183 студентів Київського університету за революційну діяльність було віддано у солдати. У січні-лютому 1902 р. пройшов загальноросійський студентський страйк, в якому взяло участь 30 тис. студентів 35 вищих навчальних закладів.

У 1901 р. активізувався студентсько-учнівський рух у Галичині. Його очолили студенти Львівського університету. Вимагали скасування обмежень на культурний розвиток українського народу, створення українського університету

Центрами ліберального руху стають земства.

У 1901 р. у Полтаві представники земств чотирьох лівобережний губерній України провели з'їзд. У його роботі активну участь брав В.Г. Короленко. З'їзд ухвалив резолюцій з вимогою заборонити тілесні покарання.

У 1904 р. земський ліберальний рух вилився у «земську» і «бенкетну» кампанії, На своїх зборах, з'їздах, бенкетах, у петиціях земці-ліберали зверталися до царського уряду з проханням провести реформи зверху

Кінець ХІХ – початок ХХ ст.

1896 р.

1896 р.

1899 р.

1900 р.

Травень 1900 р.

Боротьба українців за загальне виборче право

Молодий радикал Юліан Бачинський написав працю, в якій висунув ідею українського іредентизму

І. Франко написав рецензію на книгу Ю. Бачинського

Народовці Ю. Романчик і К. Левицький, радикали М. Грушевський і І. Франко заснували Українську національно – демократичну партію (УНДП)

Ліві радикали і українські соціал-демократи заснували Українську соціал-демократичну партію (УСДП)

Кирило Трильовський, адвокат, один із провідних діячів Галицької радикальної партії, заснував у с. Заволя на Станіславщині перший осередок «Січі»

Скасовано систему курія і запроваджено загальне виборче право (1907 р.)

Доводив необхідність створення власної Української соборної держави

Обстоював ідею політичної незалежності України

Стояла на ліберальній платформі. Найближча мета – здобуття автономії Галичини в складі Австро-Угорської імперії. Довготривала мета – здобуття Україною незалежності. Була найбільшою українською партією Галичини

Центральним органом стала газета «Воля», а лідерами – М. Ганкевич, С. Вітик. УСДП визнавала лише легальні форми боротьби, вважала, що капіталізм можна замінити соціалізмом тільки шляхом реформ, визнавала теорію «культурно-національної автономії»

Масова молодіжна організація, діяльність якої була спрямована на фізичне загартування і виховання молодих українців у дусі козацького лицарства Запорозької Січі

Січень

1900 р.