План
Вступ
Розділ 1. Захоплення Радянською владою Західної України
1.1 Історіографічні дослідження проблематики
1.2 Початок утвердження радянського тоталітарного режиму на Західноукраїнських землях
1.3 Засоби ідеологічної боротьби органів комуністичної партії та їх діяльність у процесі утвердження режиму
1.4 Етнонаціональні зміни в західних областях України в перші повоєнні роки (1945-1953 рр.)
Розділ 2. Боротьба з національно-визвольним рухом в Західній Україні: тактика, стратегія, форми і методи радянських репресивних органів
2.1 Становище загонів УПА і підпілля ОУН в західному регіоні України після відновлення радянської влади
2.2 Етапи боротьби радянської влади з національним визвольним рухов в Західній Україні
2.3 Військово-політичний та пропагандистський спротив ОУН–УПА тоталітаризму
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. В останнє десятиліття вітчизняна наука зробила крок вперед у галузі переосмислення військово-політичної історії України ХХ ст. Проте один з найпотужніших національно-визвольних рухів у Європі 40–50-х років, безпрецедентний за тривалістю, активністю і масштабами опір українського народу під проводом ОУН і УПА могутньому репресивному апаратові сталінської імперії, вивчений недостатньо. На сьогодні все ще відсутні узагальнюючі джерелознавчі дослідження, спеціальні науково-історичні праці, які б відтворювали широкомасштабну діяльність радянських, партійних структур і репресивних органів СРСР–УРСР, спрямовану на утвердження тоталітарного режиму в західному регіоні України, відтак на боротьбу проти сил опору, в авангарді якого були військові формування УПА і збройне підпілля ОУН.
Необхідність об’єктивного висвітлення історичних і військово-політичних аспектів багатолітньої боротьби українського народу під проводом ОУН і УПА є загальною вимогою часу, оскільки вона все ще сприймається частиною нашого суспільства неоднозначно. До сих пір Верховна Рада України не прийняла рішення про визнання УПА воюючою стороною проти нацизму і радянського тоталітаризму. Впродовж півстоліття радянська історіографія і пропаганда формували у людей спотворене уявлення про національно-визвольний рух на західноукраїнських землях 1940–1950-х років. Таким чином режимові вдалося нав’язати широкому загалу суспільства викривлений стереотип борців за незалежність і соборність України, приховуючи реальні масштаби боротьби та її характер, а також злочини репресивних органів проти місцевого населення. Отже, прагнення дослідити і висвітлити недостатньо вивчені аспекти національно-визвольного руху українського народу в 1940–1950-х роках під кутом боротьби радянського тоталітарного режиму проти збройного підпілля ОУН і військових формувань УПА були основним мотивом дослідження проблеми і визначають його актуальність.
Об’єктом дослідження є утвердження радянського тоталітарного режиму на Західноукраїнських землях та його боротьба проти українського національно-визвольного руху, очолюваного ОУН і УПА у 1940–1950-х рр., а предметом – утворені на західноукраїнських землях партійні, радянські та репресивні структури, форми і методи їх діяльності в процесі утвердження тоталітаризму, а також військово-політичний спротив українського народу встановленню комуністичного режиму.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1944 – середину 1950-х років, тобто період від вступу Червоної армії на територію Західної України до закінчення організованого опору збройного підпілля органам радянської влади.
Мета дослідження: відтворити соціально-політичне становище в західному регіоні України в період вступу військ Червоної армії, процес створення владних структур, заходи радянської влади по встановленню тоталітарного режиму, визначити роль і місце у цьому процесі партійних і радянських структур, проаналізувати форми і методи утвердження тоталітаризму й простежити ґенезу широкого і активного опору з боку повстанських формувань і оунівського підпілля.
Завдання дослідження:
– дати історико-правову оцінку виникнення збройного протистояння радянського режиму і УПА як закономірного історичного процесу національно-визвольних змагань народу за державну незалежність і соборність України;
– відтворити стратегічні цілі вищих органів радянської влади в СРСР і УРСР щодо впровадження тоталітарного режиму на західноукраїнських землях, форми і методи їх втілення у життя, засоби, скеровані на ліквідацію опору: поголовну мобілізацію до війська, перепис населення, масове виселення у віддалені райони СРСР сімей повстанців, підпільників, «ненадійного елементу», насильну колективізацію, ліквідацію УГКЦ і впровадження російського православ’я, широкомасштабні чекістсько-військові операції, діяльність спецгруп НКДБ–МДБ під виглядом загонів УПА, агентурної мережі;
– проаналізувати засоби, форми і методи ідеологічної боротьби органів комуністичної партії в ході встановлення радянського режиму та їх вплив на сферу духовного життя;
– висвітлити масовий військово-політичний спротив українського народу під проводом ОУН–УПА шляхом збройного та ідеологічного протистояння могутній сталінській імперії як етнополітичний феномен за своєю тривалістю, активністю і масштабністю; простежити розвиток УПА, форми і методи її боротьби, ґенезу повстанської тактики; показати вплив визвольного руху на поступливість радянської влади у площині національного питання в Україні 1953 р.
Методологічна основа дослідження – принципи об’єктивності та історизму. При розв’язанні поставлених наукових завдань використано аналіз і синтез, а також описовий і системно-структурний методи систематизації та узагальнення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення курсової роботи, фактичний матеріал та висновки можуть бути використані у процесі вивчення історії українського національно-визвольного руху першої половини ХХ ст., при написанні узагальнюючих та спеціальних праць з новітньої історії України, розробці лекційних та спецкурсів.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, який містить 35 позицій.
Розділ 1. Захоплення Радянською владою Західної України
1.1 Історіографічні дослідження проблематики
Входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки у вересні 1939 р. – доленосна історична подія. В історіографічних дослідженнях проблема об’єднання українських земель у єдиній державі посідає важливе місце. Радянські вчені та історики діаспори в силу історичних обставин з різних концептуальних позицій підходили до висвітлення цього процесу. У різних виданнях вживаються як терміни «возз’єднання», «визвольний похід», «золотий вересень» так і «революція з-за кордону», «окупація», «приєднання», «анексія» і т. і. Радянські історики, часто попри свідчення архівних матеріалів, змушені були підходити до висвітлення процесу «радянізації» виключно з позицій політичної кон’юнктури. Історики діаспори, не маючи доступу до архівних матеріалів, мали свободу творчого пошуку й розглядали події з інших – теоретичних позицій. Наукові праці дослідників незалежної України акумулювали кращі традиції як вітчизняної, так і зарубіжної історичної думки. Неупереджене й багатопланове вивчення проблеми стало можливим у нових історичних умовах.
Суспільно-політичні та соціально-економічні процеси, що проходили на західноукраїнських землях, охарактеризовано в окремих монографічних дослідженнях – О. Рубльова і Ю. Черченка «Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20 – 60-ті роки ХХ ст.)» [26], Б. Яроша «Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30 – 50-ті роки ХХ ст. (історико-політологічний аспект)» [35], М. Сеньківа «Західноукраїнське село: насильницька колективізація – 40 – поч. 50-х рр. ХХ ст.» [27], О. Малярчука «Тоталітаризм проти західноукраїнського села» [18] та інших. Важливим якісним розширенням документальної бази вирізняється праця І. Біласа «Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз» [1].
Радянські історики проміжок часу з вересня 1939 р. до червня 1941 р., як правило, не поділяли на окремі періоди. Однак у наукових працях зазначалося, що «революційні дії у перші місяці після визволення характеризують основні риси демократичного етапу, який тривав з 17 вересня 1939 р. до 17 січня 1940 р. В результаті за короткий строк були створені передумови майбутніх соціалістичних перетворень» [4, 315].
Польські історики вважають, що період радянської окупації Західної України можна поділити на два відрізки часу. Перший – від 17 вересня 1939 р. і до 31 грудня 1939 р., який характеризувався тим, що нова радянська влада тільки формувалася. Подекуди в суспільному житті були ще помітні прояви колишнього польського державного устрою. Другий – від січня 1940 р. і до кінця червня 1941 р. – був уже часом, коли на Західній Україні повністю панував той самий режим, що й на всій території Радянського Союзу [33,265].
1.2 Початок утвердження радянського тоталітарного режиму на Західноукраїнських землях
Опираючись на історичні дослідження можна визначити етапи радянізації Західної України в 1939 – 1940 рр. і ставлення до неї населення залежно від соціальної, релігійної та національної приналежності. Базуючись на партійних архівних матеріалах, дослідники чітко виокремлюють три періоди, відмінні за методами роботи, але спільні за суттю:
· перший – 17 вересня 1939 р. – 10 грудня 1939 р. (формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії);
· другий – 10 грудня 1939 р. – 3 лютого 1940 р. (перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях);
· третій – лютий 1940 р. – червень 1941 р. (розбудова партійних, радянських, правоохоронних і господарських структур управління).
Червона армія за лічені дні взяла під свій контроль територію Західної України, а також розбила й полонила окремі польські військові підрозділи. В умовах військового стану розпочалося повсюдне формування так званої «народної влади»: у містах і повітах – управлінь, у волостях і селах – селянських комітетів «на чолі з комуністами» (яких тоді реально нараховувалося 20-30 осіб на воєводство спеціально відряджених ЦК КП(б)У, а волостей – більше сотні в кожному воєводстві). Ініціаторами їх створення виступало безпосередньо командування Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Для координації й об’єднання керівництва місцевими органами влади Військова Рада Українського Фронту від 3 жовтня 1939 р. утворила в колишніх воєводствах Західної України обласні тимчасові управління в складі чотирьох осіб кожен із центрами у Львові, Станіславі, Тернополі й Луцьку. Під контролем Червоної армії відбулися вибори до Народних Зборів Західної України (постанова Військової Ради Українського Фронту за підписом командуючого Українським фронтом командарма 1-го рангу – С. Тимошенка, членів Військової Ради Українського фронту М. Хрущова, Борисова, Кожевнікова).
Усі заходи, які впроваджувалися в життя західноукраїнського регіону тимчасовими органами управління, повністю відповідали політиці партії більшовиків і радянської влади, яка прибула «на танках». Працівники політвідділів військових частин і з’єднань, військові комендати в містах одночасно виконували адміністративні, господарські, правові, «політико-виховні та культурні» функції. Місцеве населення «правильно і заслужено» називало їх «комісарами» [35, 24].
Більшовицькі партійні організації із самого початку були зрощені з паростками «нової влади». Хоча постанова ЦК ВКП(б) «Про створення первинних парторганізацій і оголошення прийому в партію» датована 1 жовтня 1939 р., тільки через три місяці після приходу Червоної армії відбулося створення мережі партійних організацій Західної України на базі присланих (відряджених) комуністів з інших територій УРСР і СРСР. У своєму послужному списку комуністи, які прибули відразу із військовими частинами РСЧА, наголошували на тому, що вони є «учасниками визволення трудящих Західної України» [35, 26].
Загальновідомо, що 27 жовтня 1939 р. Народні Збори Західної України прийняли декларацію «Про встановлення державної влади», яку підтвердили Верховні Ради СРСР і УРСР. Виходячи з рішень Президії Верховної Ради СРСР 4 грудня 1939 р., Президія Верховної Ради УРСР затвердила указ «Про утворення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тернопільської областей у складі Української РСР», а 17 січня 1940 р. той самий законодавчий орган ліквідував старий адміністративний поділ. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 р. були реорганізовані тимчасові управління й волосні комітети в міськради й районні виконавчі комітети. У Станіславській області було створено 2 міськради, безпосередньо підпорядковані облвиконкому, 37 районних виконавчих комітетів, а в районах створено 10 селищних і 720 сільських рад [9, 405].
Виходячи із цього, спеціальними рішеннями обласних комітетів більшовицької партії здійснювався перехід функцій тимчасових органів влади в руки новостворених органів радянської влади. Так, 3 лютого 1940 р. бюро Станіславського обкому КП(б)У прийняло постанову «Про організацію сільських Рад в області». Таким чином, на основі прийнятих постанов почали створюватися районні й сільські Ради. Усього в західних областях України було створено 6 облвиконкомів, 202 райвиконкоми, 14 міських, 89 селищних і 4944 сільські ради [4, 317].
Однак процес передачі влади тимчасових воєводських, повітових, волосних управлінь і сел