База рефератов

ПЛАН

ВСТУП

1. Політична влада і територія Козацької республіки

2. Політико – адміністративний устрій республіки

3. Суд і судочинство, соціально – економічний устрій

4. Фінансова система та податки

5. Військо та зовнішня політика Козацької республіки

6. Українсько – російський договір 1654р.

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Виникнення і розвиток Запорозької Січі мали надзвичайно важливе значення в боротьбі українською народу за відродження власної державності, знищеної за часів литовської та польської експансії на землі України.

Державотворчі традиції, позитивні сторони життєдіяль­ності Запорозької Січі були пізніше уважно вивчені, проаналізовані і творчо використані славним сином українського народу, видатним політиком і державотвор­цем Богданом Хмельницьким, під безпосереднім керівництвом якого побудова Української держави була практично здійснена в середині XVII ст. Ця визначальна, доленосна для України мета була досягнута в умовах жорстокої, кровопролитної боротьби українського народу проти польських поневолювачів.

Слід зазначити, що на початку Національно-визвольної війни проти польських поневолювачів Богдан Хмель­ницький та його соратники навіть не мріяли про створен­ня суверенної Української національної держави. Вони на­самперед дбали про збереження козацьких вольностей, які польський уряд намагався ліквідувати згідно з «Орди­нацією» 1638 р. Але вже в ході боротьби, коли до козаків приєдналися широкі народні маси, коли від ворога була звільнена значна територія України, у Богдана Хмель­ницького спочатку виникла ідея створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом і української суверенної держави, про що він вперше офіційно заявив у лютому 1649 р. під час переговорів з польськими комі­сарами в Переяславі. Проте у виборі форми державного утворення Б. Хмельницький вагався між традиційною ста­рою руською державою (князівство Руське) і козацькою державою Війська Запорозького.

Зрештою, вже в ході української національної революції Б. Хмельницький висунув власну програму будівництва Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності, й тим самим на практиці геніально синтезував ідею старої України-Руси з новою   ідеєю козацької державності.

1. Політична влада та територія Козацької республіки

Аналіз наявних документальних джерел переконливо свід­чить, що в ході Національно-визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств в основному було завершено процес форму­вання Української національної держави. Оскільки державний апарат тут створювався на зразок установ, що існували в Запорозькій Січі, то Українська держава за формою правління й устроєм основних інститутів полі­тичної влади істотно відрізнялася від тогочасних монархій Європейського  континенту — вона була республікою. Вра­ховуючи провідну роль козацтва в її утворенні, можна з повною підставою вважати нову державу, яка з'явилася на політичній карті Європи в середині XVII ст., Українською козацькою республікою. Розглянемо найхарактерніші ознаки цієї держави.

Перша ознака — політична влада. Вона перейшла до рук козацької    старшини — нової генерації українського панівного класу. На вершині її ієрархічної піраміди був гетьман. Обраний військовою радою на Запорожжі (січень 1648 р.) на невизначений строк (фактично довічно), він здійснював керівництво військовими силами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньої політики, вів переговори з урядами інших держав, міг скасовувати рішення Генерального суду. Зосередження ос­новних політичних, адміністративних, судових та вій­ськових керівних функцій в руках гетьмана призвело до того, що він став рідко скликати не тільки військові ради, а й навіть ради старшин, найважливіші питання вирішував самостійно, фактично перетворившись па військового дик­татора.

Законодавчу владу Б. Хмельницький реалізовував шля­хом видання універсалів, наказів, листів тощо. Підписував він їх «рукою власною». Атрибутом гетьманської влади продовжувала залишатись, як і в попередні роки, булава. Отже, в його руках зосереджува­лася практично необмежена влада, яка перевершувала за обсягом президентську і наближалася до царської.

Друга ознака — територія. Б. Хмельницький визначив межі української етнічної території на заході — кордон з Річчю Посполитою — по р. Вісла.                   І. Крип’якевич приблизно змалював державні межі «козацької території»: з Польщею: Яруга — Чернівці — Мурафа — Красне — Вінниця — Прилуки — Самгородок — Паволоч — Каменеброд — Макарів — Чорнобиль — Карпилівка; з Росією — традиційним кордоном, а з Туреччиною і Кримом — через так зване Дике Поле.

2. Політико – адміністративний устрій республіки

На визволеній території були ліквідовані органи влади Речі Посполитої. Замість воєводств і повітів створені полки і сотні (полків у різні часи було 36, 26, 165 а пізніше — 10). Виникло нове правління — своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрації, курінні і городові отамани. Магі­страти і ратуші здобули право самоврядування.

Найвищим органом влади в Українській державі була загальновійськова рада, до участі в якій допускали всіх повстанців. Залежно від складу, порядку скликання та зна­чення питань, обговорюваних на загальновійськових радах, їх називали «чорними» (коли вони збиралися за іні­ціативою рядового козацтва), «генеральними», «явними» (коли в їх роботі, крім козацтва, брали участь пред­ставники магістратів і ратуш, духівництва та ін.). Загальновійськова рада розглядала здебільшого питання війни й миру, відносин з іншими державами, обрання гетьмана, генеральної старшини та генерального уряду, вручення їм атрибутів влади. Рішення ради здійснювалися гетьмансь­кою владою та генеральним урядом.

Другою за значенням владною структурою, створеною Богданом Хмельницьким, була рада генеральної старшини. До її складу, крім гетьмана, входила генеральна старшина, а також полковники й інші особи на вибір гетьмана. В роки визвольної війни в її складі переважали однодумці Б. Хмельницького з числа генеральної старшини та полковники, які брали активну участь у боротьбі проти іноземних загарбників. Козацька старшина взяла в свої руки розв'язання найважливіших проблем, що постали перед новоствореною державою. Вона управляла Україною, охоплюючи різні сфери суспіль­ного життя: цивільну адміністрацію, судочинство, земельні справи, фінанси й т. ін. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною загальновійськовою радою, вона готувала її роботу, особливо в тих випадках, коли Хмельницькому потрібна була підтримка у вирішенні складних внутрішньо- і зовнішньополітичних питань На засіданнях ради генеральної старшини розглядали кадрові питання, схвалювали рішення генерального уряду або ге­неральної військової канцелярії, розв'язували суперечки між генеральними старшинами і полковниками, фінансові та адміністративно - поліцейські справи, судові справи гене­ральної старшини, а також апеляції на рішення генераль­ної військової канцелярії чи суду

Функції виконавчого органу гетьманської влади вико­нував генеральний уряд. Його обирали разом з гетьманом на військовій раді. До складу генерального уряду входили генеральні старшини: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, гене­ральні осавули, хорунжі та бунчужні. Найважливішою структурною частиною генерального уряду була генеральна військова канцелярія, яка здійснювала військове, адмі­ністративне, фінансове й судове управління, Туг роз­глядали всі документи, що надходили від полковників і сотників, магістратів і ратуш, укладали гетьманські уні­версали та інші акти гетьманської влади, вели дипломатичне листування, складали проекти міжнародних до­говорів.

На чолі полку стояв полковник, який здійснював керівництво округою за допомогою полкової адміністрації: обозного, писаря, осавула, хорунжого. Сотню очолював сотник. При ньому діяла сотенна адміністрація на зразок полкової. У кожному полковому, сотенному місті був також міський отаман. На селі громада обирала війта, а справами козаків відав отаман, який обирався козаками.

3. Суд і судочинство, соціально – економічний устрій

В цей період на території України склалася своєрідна правова система. Зберегли свою силу Литовські статути, Маг­дебурзьке право та інші правові джерела, що діяли до 1648., оскільки їх норми відповідали характеру відносин, що склалися на той час, захищали інтереси шляхти, ко­зацької старшини й т. ін. Водночас зростав вплив козацького звичаєвого права, яке в період Національно-визволь­ної війни регулювало широке коло відносин, і в першу чергу військову організацію, систему судочинства тощо. З'явилося й нове джерело права — гетьманські універсали, що були актами вищої виконавчої влади, обов'язковими для всього населення України.

Козацьким судам за часів Хмельницького відводилася провідна роль. Зокрема, було значно розширено їх ком­петенцію, надано значення загальностанових судів. Геть­ман України заснував Генеральний військовий суд, який вважався найвищою судовою інстанцією. Цей суд, як правило, розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також справи прохачів, які зверталися до гетьмана безпосередньо.

Напередодні та на початку Національно-визвольної війни Б. Хмельницький ще не мав конкретної програми радикальної перебудови існуючого устрою України, але вже в ході її розгортання на українських землях відбулися глибокі зміни у відносинах земельної власності та земле­користування. Вищий клас старого суспільства було фактично ліквідовано. Частина магнатів і шляхти загинула, інші втекли до Польщі або розчинилися в козацькому се­редовищі.

Внаслідок цих змін козацтво стало провідним, привілейованим станом українського суспільства. Гетьмансь­кими універсалами, підтвердженими пізніше царським урядом, за ним закріплювалося право власності на землю, звільнення від податків, особлива юрисдикція, необмежена участь у політичному житті держави тощо. Головним обов'язком козака була військова служба. Козацтво, безпе­речно, користувалося особливою увагою з боку Б. Хмельницького та його уряду. Усі суспільно-політичні та економічні акції гетьмана України фактично підпорядковувалися інтересам козацького стану.

Крім козацтва, серед інших верств населення Української держави виділялися: шляхта (дещо обмежува­лася в праві на володіння землею, мала окремий суд і користувалася правом самоуправління), духовенство, міщанство, селянство. Події 1648—1676рр., як відомо, суттєво порушили станові перегородки, що існували в Україні.   Внаслідок  цього   відбувалася  значна „міграція” представників одних категорій населення в інші. Міщани, селяни, шляхта часто-густо ставали козаками. Як резуль­тат, на волості спостерігалося масове покозачення. Згодом на територіях, де складалися умови для мирного життя, спостерігався і зворотний процес. Визначилися дні основні групи населення: «товариство» (козаки) і «поспільство» (міщани, селяни). Останні, як відомо, в ході війни (в 1652 р.) вибороли всю повноту громадянських прав, зокрема, стали вільними й повноправними власниками своїх земельних ділянок.

В ході війни значні земельні ділянки були захоплені  рядовими козаками і селянами. Таким чином, на зміну великому феодальному землеволодінню прийшло дрібне земле­володіння козаків, міщан і вільних селян.

Отже, істотні зміни в структурі землеволодіння були зумовлені, насамперед, безпосередньою участю у Націо­нально-визвольній війні широких народних мас, які нерідко самотужки розв'язували земельне питання «ко­зацькою шаблею».

Свої земельні ділянки селяни могли не тільки переда­вати у спадщину, а й закладати, продавати й т. ін. Будучи особисто вільними, селяни мали змогу в будь-який момент піти з маєтку. На той час це було однією з важливих пере­думов для розвитку капіталістичного фермерства.

Таким чином, економічна політика Б, Хмельницького привела до того, що, основною формою господарювання в Україні стало вільне дрібне землеволодіння. Між козаками і селянами не існувало істотної економічної різниці, І ті, й інші були дрібними землевласниками, жили за рахунок власної праці.

5. Фінансова система та податки

Одне з центральних місць в економічних заходах  Б. Хмельницького в 1648—1654р., займала фінансова політика. В надзвичайно скрутних умовах війни гетьманському урядові вдалося забезпечити порівняно стабільне фінансове становище України. Для цього гетьманське управління протягом тривалого часу вишукувало нові по­стійні джерела фінансових надходжень, організовувало фінансовий апарат, намагалося виконати бюджет з пере­вищенням прибутків над видатками і забезпечити обіг повноцінними грішми.

Усі витрати гетьманської адміністрації здійснювалися, як правило, за рахунок селян, ремісників і купців (по­датних станів), а також частково рядових козаків. Прибутки української шляхти, козацької старшини, православ­ного духовенства залишалися незайманими. Існували, зок­рема, такі види податей: «стації», «подимна подать», «побор». Їх сплачували селяни і міщани. Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показенщина.

Найважливішими джерелами фінансових надходжень були: 1) земельний фонд гетьманського управління, частина якого продавалася, поповнюючи вирученими при цьому коштами скарбницю; 2)  промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду; 3)  митні збори від зовнішньої торгівлі, 4) плата за користування судом і ратушею, штрафи.

За своїм цільовим призначенням податі збиралися для потреб гетьманської скарбниці й на місцеві потреби окремих міст і містечок.

Для збирання податей і реалізації фінансових надход­жень було створено фі