ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Розчленування території Чернігівщини
1.1 Окупація німцями Чернігівщини
1.2 Установка нацистського «нового режиму»
Розділ ІІ. Окупація Чернігівщини
2.1 Життя та побут населення на окупованих територіях
2.2 Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників на Чернігівщині
2.3 Партизанський рух на Чернігівщині
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
У період Другої Світової війни, у ході літнього настання німецьких військ 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їхнього просування на Москву, в обхід Брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло і радянське командування, що влаштувало тут сильні рубежі оборони. Першим нальотам німецької авіації місто піддалося вже наприкінці червня сорок першого. Бомбування нанесли Чернігову великі руйнування.
Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційних табори, усього за роки війни німці знищили в місті більш 52 тисяч місцевих жителів і радянського військовополонених. Сьогодні про це нагадують пам'ятники, установлені на місцях масових страт. Лісиста місцевість Чернігівщини і сусідніх областей створювала сприятливі умови для ведення партизанської війни. Партизанський рух у краї одержало величезний розмах, у ньому брало участь більш 50 тисяч чоловік. У самому ж Чернігові під керівництвом радянської розвідки активно діяло антинімецьке підпілля, що координувало свої дії з партизанами. окупація німецький фашистський чернігівщина
Суть окупаційного режиму полягала в тому, щоб жорстокістю і терором залякати людей, зламати їх опір і перетворити на покірних рабів. Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення, створював нестерпні умови, прирікав на голодну погибель. Загальні риси нацистського «нового порядку»: ліквідація суверенітету або державності завойованих держав (територій); економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах ІІІ рейху; расова дискримінація, геноцид, антисемізм, терор, репресії, масові вбивства невинних людей.
Актуальність теми дослідження полягає в її синтезуючому характері. Незважаючи на появу в останні роки окремих наукових праць, на сьогоднішній день не існує дослідження, в якому б максимально був би обраний та узагальнений історикографічний матеріал стосовно окресленої проблеми.
Об'єкт дослідження – окупація Чернігівщини в часи Великої Вітчизняної війни.
Мета дослідження - на основі аналізу джерельної бази осмислити історичні факти та виявити характерні особливості окупації Чернігівщини.
З означеної мети випливають і певні завдання, які торкаються з'ясування специфічних особливостей окупації на Чернігівщині, а саме:
ü встановити хронологічну послідовність подій періоду, співвідносити історичні події з відповідною епохою.
ü описувати мобілізаційні заходи, процес окупації Чернігівщини, перебіг найважливіших військових подій 1941 –1943 рр.
ü характеризувати нацистський «новий порядок», діяльність радянських партизан та українського визвольного руху.
ü визначати основні результати та наслідки війни для Чернігівщини і України в цілому та українського народу, внесок українського народу у перемогу над Німеччиною та її союзниками.
Хронологічні рамки дослідження 1941–1943 рр.
Відповідно логіки викладення матеріалу, якої потребує розкриття обраної теми, робота структурована наступним чином: Вступ, два основних розділи (кожний з яких, відповідно, має декілька підрозділів), висновки, список використаної літератури. Обсяг дипломної роботи - 56 сторінок. Список використаної літератури включає 45 джерел.
Розділ І. Розчленування території Чернігівщини
1.1. Окупація німцями Чернігівщини
Перший наліт ворожої авіації на Чернігів відбувся 27 червня 1941 року. У погожий сонячний полудень німецький бомбардувальник «Юнкерс-87» з'явився в небі над залізничною станцією й вивалив зі свого чрева смертельний вантаж - бомби, які з наростаючим свистом, що переходить у пронизливий вий, полетіли на землю, несучи із собою смерть.
Там, на пристанційній території, після вибухів бомб щось зайнялося, і високо в небо здійнявся чорний стовп диму. Пізніше розповідали, що не обійшлося без убитих і поранених. У цистерну з пальним, що стояло на шляхах поруч із ешелоном, у якому везли поранених із фронту, потрапила бомба, від вибуху цистерни зайнялися вагони з пораненими. Частина з них загинула.
Характерним для перших днів війни був інтерес городян до того, що відбулося там, де впали бомби. Люди збігалися до місця події, щоб подивитися воронки бомб, зібрати осколки, своїми очами побачити руйнування. Начальство теж, проявляючи цікавість, котило в тім же напрямку у фаетонах і на пролітках (легкових машин тоді було мало, та й ті мобілізували для потреб армії).
Трохи пізніше, уже з початку липня, подібні події викликали протилежні дії. При наближенні німецьких літаків, коли служба протиповітряної оборони сповіщала про це населення фабричними гудками й виттям сирен, усі поспішали в укриття - бомбосховища й «щілини». І не тому, щоб не загинути від вибухів бомб, які все частіше й частіше падали в різних частинах міста, а з побоювання постраждати від осколків зенітних снарядів, дощем сипавшихся з неба. Ці важкі шматочки металу із рваними краями набирали при падінні з великої висоти таку силу, що пробивали наскрізь залізні дахи будинків і начисто зрізали гілки дерев у садах і парках міста, і не було спасіння тому, хто попадав під цей «залізний дощ».
На той час кілька зенітних батарей уже встановили на західній і південній окраїнах Чернігова для охорони залізничного вузла, залізничного й автобусного мостів через Десну.
Тим часом лінія фронту, судячи зі зведень Совінформбюро, неухильно наближалася до Чернігова. У них стали згадувати про жорстокі бої не тільки на Житомирському, але й на Київському й Гомельському напрямках.
Через місто на захід до Дніпра проходили в пішому ході колони червоноармійців у ще чистенькому обмундируванні, з новенькими гвинтівками. На плечах несли кулемети. Артилерію везли слідом за колонами на кінній тязі.
У протилежному напрямку із заходу на схід ішли юрбами і їхали обозами біженці із Західної України, Житомирщини, Білорусії. Їх втомлені, похмурі особи несли на собі печатку горя й страждань, ще не бачених чернігівцями.
Брели через місто велика рогата худоба, вівці й навіть череда свиней, яку підганяли жінки-колгоспниці й підлітки. Все це збіговисько, що мукає, що бекає й хрюкає, тяглося, не поспішаючи, до автодорожнього моста через Десну, перекриваючи іноді повністю рух по вулиці Толстого - основної магістралі, - через місто, із заходу до Київського шосе й далі до переправи. Хмари дрібного сухого пилу, збитої на дорогах масами людей і тваринами, висіли в повітрі з раннього ранку й до пізнього вечора.
Населення стало зазнавати труднощів із продовольством. Деякі заповзятливі люди вистачали з магазинів про запас усе, що можна, створюючи паніку. Сурові міри покарання, введені повсюдно проти тих, хто дезорганізовував торгівлю, сталі застосовуватися й у Чернігові.
У місті росли й ширилися різноманітні слухи, які поширювалися зі швидкістю блискавки. Їх сіяла німецькі агентури й притаівшієся вороги Радянської влади. Ціль слухів - вселити страх у душі людей, вселити думці про те, що гітлерівська армія непереможна й крах Червоної Армії неминучий, підірвати оборонні заходи й т.д.
Труднощі військового побуту для мирного населення зростали: все довше і довше ставали черги за хлібом, зникли із продажу цукор, м'ясопродукти й багато чого іншого.
Рятували положення овочі. У кожного городянина в ті часи був город - якщо не біля будинку, то за містом, на Кордовському лугу, на лугах біля Святого гаю (Лесковцька заплава) і в інших місцях на околицях Чернігова.
Крім цього багато жителів містили домашню живність - свиней, кіз і навіть корів, не говорячи вже про кроликів, курей, уток, так що голод в обласному центрі ще не відчувався.
Чернігів з кожним днем ставав все менш людним. Одні чернігівці, а їх були тисячі, пішли будувати протитанкові рови й дзоти на лінії майбутньої оборони міста, інші поступово евакуювалися на схід різними шляхами - залізницею по Ніжинської гілці й на пароплавах нагору по Десні до Новгород-Сіверського. Евакуація проходила під ударами гітлерівської авіації, що панувала в повітрі, обстрілювало й бомбила всіх підряд і військових, і біженців, і пересувні госпіталі під знаком Червоного Хреста.
У самому Чернігові розгорнули кілька госпіталів. Під них, як правило, відводили будинки шкіл. Наприклад, великий госпіталь, у якому лікували не тільки радянських військовослужбовців, але й поранених німецьких військовополонених, відкрили на базі школи № 2 ім. Войкова, на вулиці Пролетарській.
Незважаючи на невдачі нашої армії на фронті, про які дуже обережно повідомлялося у зведеннях Совінформбюро, життя міста аж до кінця серпня 1941 року протікала організовано, у твердих рамках воєнного стану.
Не підлягаючі мобілізації в силу різних причин чоловіки й жінки вступали в ряди народного ополчення. Усього в місті в ополчення вступило 2059 чоловік, у т.ч. 708 жінок.
Розгорнулася масова підготовка населення по протиповітряній обороні, розрахована на 15-годинну програму (з них 13 годин практичних занять). Вона включала вивчення методів гасіння запальних бомб при їх влученні в житлові й інші будови, користування протигазом, надання першої медичної допомоги потерпілим від отруйних речовин й ін. Це навчання проводилося працівниками Осоавіахіма, громадською організацією, подібною до ДОСААФ. Заняття проходили на пустирях або в скверах. На Лесковіці, наприклад, вони проводилися на базарчику по вул. Луговій (біля дерев'яного одноповерхового будинку, що використалися для молодших класів школи № 4 (тепер тут розміщається дитяча туристична станція).
По спогадах колишнього секретаря Чернігівського горкому КП(б)У Левоненко В. М. підготовка партійного підпілля для боротьби з німецько-фашистськими загарбниками у випадку окупації противником Чернігова почалася з того, що це питання було обговорено на засіданні міського партійного активу наприкінці червня 1941 року за участю секретарів партійних організацій, керівників підприємств, установ й іншого активу. Підбором людей для боротьби в тилу ворога в обласному центрі залишалися як окремі підпільники, так і групи по 5-7 чоловік займався Левоненко разом із секретарями горкому Красильниковим і Климчуком. Усього залишалося 7 груп і біля десяти підпільників-одинаків.
Групи були створені на залізничній станції Чернігів, електростанції, вузлі зв'язку й на інших підприємствах. Для зв'язку між ними й з партизанами підібрали в різних частинах міста явочні квартири.
Заклали для потреб підпілля дві таємні бази. Одна була влаштована за залізничним полотном недалеко від вокзалу, куди Левоненко разом зі членом підпільного горкому КП(б)В, машиністом залізничного депо Соловйовим А. С. і шофером горкому заклали тол, детонатори, гранати, карабіни, нагани, патрони, а також продукти - сало, сухарі.
Другу базу із продуктами заклали в лісі біля приміського села Забаровки Левоненко В.М., голова міськвиконкому Брон І.Я. і горкомовський шофер.
Одночасно в Чернігові з 27 липня 1941 року початку почала працювати спецшкола по підготовці командирів партизанських загонів й інструкторів, організована ЦК КП(б)У. Розміщалася вона на Подусівці. Пропускна здатність школи 150-200 чоловік при програмі навчання 3 дні, після, чого курсантів озброювали й перекидали на територію, зайняту противником. Природно за такий короткий строк якісну підготовку майбутніх партизанів забезпечити було важко.
У ті хвилини молоді хлопці-розвідники посивіли й постаріли душею на багато років. Вони навіч побачили «новий порядок», що почали встановлювати на захоплених територіях гітлерівці і їхні пособники.
Після повернення з тилу ворога розвідники доповіли про все побачене в штабі 5-й армії, що розташовувалася тоді в м. Овруч. Їх прийняв командуючий армією генерал М. І. Потапов.
Вислухавши розповідь про розправу гітлерівців над мирними беззахисними людьми, генерал наказав зробити операцію відплати. І знову пішли у ворожий тил розвідники загону ДД-8, але тепер уже на чолі спеціального підрозділу, оснащеного автоматичною зброєю й гранатами.
Німецьким літакам, які налітали на місто в нічний час, подавали світлові сигнали шпигуни, наводячи бомбовози на важливі військові об'єкти. Виловлювати ворожі агентури органам НКВД помогало місцеве населення.
Від мостів через Десну, які й денний час неодноразово намагалися бомбити «Юнкерси», відганяли ворога як зенітні батареї, так і винищувачі «І-16» й «Чайки», що базувалися на аеродромі біля с. Количевка.
Фатальним для Чернігова став літній день 23 серпня. Почався як звичайно й, здавалося, ніщо не передвіщало тих трагічних подій, які розгорнулися через кілька годин. Як звичайно, тяглися через місто до автодорожнього моста через Десну численні обози біженців, зрідка проходили по вулицях машини з військовими, на пристанційних шляхах шло завантаження вагонів різним майном для евакуації на схід. Багато підприємств й установи вже звертали свою роботу через наближення фронту. Однак ще багато жителів міста було зайнято на збиранні врожаю в прилеглих селах.
В 18 годин дня з боку Гомеля з'явилися 9 німецьких бомбардувальників. Вони летіли трійками на невеликій висоті й коли досягли центра міста, почувся якийсь незрозумілий шурхіт. Через кілька секунд град запальних термітних бомб обрушився на мирні квартали Чернігова в його центральній частині. Спалахнули численні вогнища пожеж.
Спроби жителів гасити запальнички були перервані наступною хвилею ворожих літа