Крим у період нового часу.
Для кожної країни або області нова епоха наступає у свій час, що обумовлено її історичним, економічним, політичним або культурним розвитком. Визначальними подіями при цьому переході з однієї епохи в наступну, більш досконалу, є найчастіше революції, що призводять до зміни влади, економічні удосконалення, що значно впливають на матеріальне становище держави, або війни, що мають вирішальне значення для світової історії. Такою подієї для Криму стала російсько-турецька війна 1768 – 1774 рр.., що призвела до переходу території Кримського півострова від Туреччини до Росії. За умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору (1774 р.) держава, що тут існувала (Кримське ханство) оголосила свою незалежність від Туреччини і відійшла під протекторат Російської імперії. В 1783 році Кримське ханство остаточно приєдналось до Росії. Цією подією і визначився перехід Криму до епохи нового часу. Всю цю епоху населення Криму провело під імперським центром – Санкт-Петербургом. Тут відбувалась досить потужна асиміляція, особливо російським народом, татарський народ виселявся з 1944 р., тому корінного населення зараз залишилось зовсім небагато – близько 225 тис. чол..
Приєднання Криму до Росії позитивно позначилось на стані українського народу, адже припинились постійні набіги татарських і турецьких орд на Україну. Але, з іншого боку, російська імператриця ліквідувала Запорозьку Січ, адже захищати південний кордон держави не було від кого (а для України скасування Січі було вкрай негативним). В 1784 році Крим став частиною Таврійської області (з 1787 р. – губернії) з центром у Сімферополі ; протягом 1797 – 1802 рр.. входив до складу Новоросійської губернії, з якої у 1802 р. знову виділився у Таврійську губернію. Приєднання Криму до Росії мало прогресивне значення для півострова. Входження до всеросійського ринку прискорило ріст виробничих сил, набули розвитку вівчарство, вирощування зернових культур, садівництво, виноградарство, тютюнова промисловість, ремісничі та кустарні промисли (особливо соляний). Будувались нові міста. У 1783 р. було закладено Севастополь, що на початку XIX ст. став найголовнішим воєнним чорноморським портом Російської імперії. З другої половини ХІХ ст. Південний берег Криму став використовуватись як курорт. Члени царської родини, а з 70-тих років і представники великої буржуазії будували тут свої літні резиденції.
Крим і особливо Севастополь дуже постраждали від Кримської війни 1853 – 56 рр.. Причинами цієї війни стали територіальні апетити Росії, які стали поширюватись на землі занепадаючої Османської імперії. Російські армії поступово захоплювали Балкани і Закавказзя, але це не влаштовувало Францію і Англію, які боролись за розширення своїх колоній. На протязі десятиліть Санкт-Петербург з однієї сторони, і Лондон з Парижем з іншої намагались домовитись про розділ сфер впливу, але пасивність російських дипломатів та імператорів змусила коаліцію провокувати східну імперію на війну з Туреччиною. Приводом до війни став “спір із-за ключів”, що полягав у конфлікті між православним та католицьким духовенствами (1852 р.) через володіння “святими місцями” у Палестині – Віфлєємом та Єрусалимом. Навесні 1853 р. Росія надіслала Туреччині ультиматум про передачу влади у Віфлєємі православним священникам. Туреччину підтримала католицька Франція, тому вона відмовила Росії. В липні 1853 р. російські війська вдерлись на підконтрольні Туреччині території - Молдавію та Валахію. Микола І був впевнений, що цими діями він змусить Порту (турецький уряд) поступитись, але в жовтні Туреччина оголосила війну Російській імперії. Війна розпочалась на Дунайському та Кавказькому напрямах, потім англо-французькі війська розпочали бойові дії біля Кронштадту і Петропавловська-Камчатського, але головні бойові дії відбувались на території Криму. З осені 1854 р. коаліційні війська намагались окупувати Крим та знищити головну чорноморську військово-морську базу – Севастополь. Успіхи на всіх інших театрах воєнних дій втрачали свою значимість при поразці у Криму. 14 вересня біля Євпаторії більше 300 транспортних суден під прикриттям 89 бойових суден почали висадку величезного коаліційного десанту : 28 тис. французів, 26 тис. англійців, 7 тис. турків. Командування військових сил Криму на чолі з Меншиковим не змогло організувати оборону півострова. Тому в першій же битві – на річці Альмі – російські війська вимушені були відійти до Севастополя, а потім – до Бахчисараю, залишив Севастополь у оточенні противника. Почалась перша героїчна оборона “величного міста” (в перекладі з грецької мови),що тривала 349 днів, друга була протягом Великої вітчизняної війни (1941 – 1942 рр..) і тривала 250 днів. Декілька старих кораблів чорноморської ескадри були затоплені перед входом до Севастопольської бухти, що зміцнило оборону міста. 2 тис. гармат та 24,5 тис. матросів з цих суден вступили до сухопутної армії. Обороною Севастополя керували адмірали Корнілов, Нахімов, а також військовий інженер Тотлебен. Навколо міста було споруджено 8 бастіонів і велика кількість інших укріплень та фортифікацій, при зведенні яких користувались всіма можливими предметами. Незважаючи на заяви французького офіцера Сент-Арно про те, що в умовах штилю його десант розправиться з Севастополем за кілька годин, коаліційні війська не наважились миттєво напасти на місто, тому його оборона стала ще більш неприступною. Тому з 17 жовтня Севастополь став обстрілюватись важкою артилерією. Бомбардування майже ні до чого не привели, але севастопольці втратили Корнілова. Меншиков, намагаючись полегшити завдання оточених, вирішив здійснити напад на англійську базу, розташовану біля Бахчисараю. 25 жовтня 1854 р. російські війська швидко вибили противника з першого ряду його оборони і могли остаточно знищити базу, але Меншиков дав наказ зупинитись (так звана Балаклавська битва). Взагалі цей російський офіцер проявив себе у Кримській війні як нерішучий, поганий тактик, невдалий стратег, який спричинив надмірні кількісні втрати російської армії та програв багато важливих битв. За рахунок мобілізації російська армія збільшилась до 107 тис. чол. проти 71 тис. чол. коаліційної армії. Не вистачало лише талановитого полководця. На початку листопада почалась жорстока битва за Інкерманські висоти. Російські полки втратили 11 тис. чол. вбитими та пораненими, в тому числі 256 офіцерів і 6 генералів, і тому вимушені були відступити. У лютому 1855 р. 19-тисячний загін генерала Хрульова намагався захопити Євпаторію, але він не зміг перемогти 35-тисячний корпус Омер-паші. На посту командуючого сухопутними та морськими військами Криму Меншиков був замінений на генерала Горчакова. В серпні 1855 р. російська армія програла битву на річці Чорній, втратив 7 тис. чол.. Таким чином польові армії мало чим допомогли севастопольцям звільнитись від блокади. Місто зажималось все щільнішим кільцем, в липні 1855 р. було смертельно поранено Нахімова, а бомбардування ставали дедалі частішими. Друге бомбардування відбулось у квітні 1855 р. і показало величезну перевагу союників у боєприпасах. В травні був висаджений 15-тисячний десант біля м. Керч, але він був розбитий. Тоді ж відбулось третє бомбардування Севастополя, що дозволило союзним військам витіснити російські з передових укріплень. Після четвертого бомбардування у червні коаліційні війська спробували увірватись безпосередньо до міста, але їх напад було відкинуто. В серпні та в вересні відбулись п’яте та шосте бомбардування Севастополя, після якого розпочався загальний штурм Севастополя. Союзники взяли Малахів курган, російські війська переправились на Севастопольську сторону. Кораблі були затоплені. Місто було взято. В результаті війни російська армія була дуже сильно ослаблена : гвинтівок залишилось 90 тис. з 500 тис., гармат – 263 з 1500, людські втрати склали 500 тис. чол. Союзники втратили 250 тис. чол.. Війна закінчилась підписанням у Парижі 30 березня 1856 р. мирного договору між Росією, Англією та Францією. Росії заборонялось мати військові бази на Чорному морі, вона віддавала Туреччині частину Бесарабії, Карс. Міжнародний престиж Росії був підірваний, показна могутність кріпацької системи самознищилась. Фактично війна наблизила кріпацьку реформу 1861 р., але промисловість і сільське господарство регіону занепало на досить тривалий час.
Імперські реформи 60-тих років ХІХ ст. сприяли розвитку капіталістичних відносин, особливо у сільському господарстві. Протягом 1869 – 1875 рр.. було проведено залізницю з Харкова до Севастополя, що прискорило економічний розвиток Криму. В 1913 р. на долю сільського господарства припадало 55%, а в промисловості основними галузями були борошномельна, тютюнова, консервна ; в Криму було два потужних заводи : металургійний у Керчі та суднобудівельний у Севастополі. Крим був найбільшим постачальником солі для імперії : за рік тут видобувалось 300 тис. тон солі, яку на північ вивозили чумаки.
Протягом ХІХ ст. відбувався активний розвиток культури : у 1812 р. в 7 км від Ялти Стевен заклав відомий Нікітський ботанічний сад, у 1908 р. було створено південний відділ Пулківської обсерваторії на базі існуючої у Сімеїзі приватної аматорської обсерваторії, створеної у 1900 р. В Ялті проживали і творили такі діячі культури, як Чехов та Руданський (який став почесним громадянином Ялти) ; у Феодосії жив та малював відомий російський художник Айвазовський.
На початку ХХ ст. в Криму почали з’являтись перші соціал-демократичні організації. Рівень урбанізації був дуже низьким (13%), тому пролетаріїв було небагато. Комуністи керувались в-основному на солдат і матросів Чорноморського флоту. Під час Революції 1905 – 1907 рр.. серед матросів вибухнули повстання, що ввійшло в історію як Очаківське. В жовтні 1905 р. команда крейсера “Очаків” на чолі з лейтенантом Шмідтом заарештувала офіцерів крейсеру, вибрала делегатів до Ради матроських, солдатських і робітничих депутатів, встановила зв’язок з повстанцями флотської дивізії, солдатами та робітниками на березі. До крейсера приєдналось 11 дрібних суден. По повставшим кораблям був відкритий артилерійський вогонь. На більшості з них виникла пожежа, тому команди були вимушена їх покинути. Повстання було придушене. Шмідта та інших керівників виступу було засуджено до розстрілу, інших – кинуто до в’язниці на різні строки.
Після Революції розгорнули свою діяльність дрібнобуржуазні татарські політичні партії та організації, що висували гасло “Крим для кримців”. Напередодні І світової війни Крим був регіоном з багатонаціональним населенням : росіяни, татари, греки, євреї, українці. Рівень урбанізації залишився низьким та зберіглась курортно-аграрна спеціалізованість півострова.
Крим. Пам’ятки культури.
Всі пам’ятки культури Криму епохи нового часу можна розділити на військові пам’ятники, архітектурні споруди та музеї. Перші переважно педставлені у місті-герої Севастополі, другі – на Південному березі Криму, треті розміщені у найбільших містах півострова. Існують ще курортні пам’ятки початку ХХ ст., якими користуються дотепер.
Севастопольські пам’ятки військовим діям переважно пов’язані з Кримською війною 1853 – 56 рр.., і особливо з Севастопольською обороною 1854 – 55 рр.. Це, по-перше, пам’ятники військовим начальникам : адміралу Нахімову та інженеру Тотлебену. Перший споруджено з бронзи та граніту в 1898 р., відбудовано Томським та Ареф’євим у 1959 р. Другий по проекту Більдерлінга встановив скульптор Шредер з бронзи та каменю у 1909 р., в другій половині ХХ століття відновив скульптор Пісаревський. Слід зазначити, що місто повністю було зруйновано протягом оборони Севастополя 1941 – 42 рр.. та окупації 1942 – 44 років, тому всі пам’ятки, крім пам’ятника “Затопленим кораблям”, довелось відновлювати. Цю споруду було зведено у морі в кількох десятках метрів від берега з граніту та бронзи скульптором Адамсоном у 1905 році. Також було споруджено пам’ятник російському матросу Кошці з бронзи та граніту скульпторами Кейдуками та архітектором Петропавловським у 1956 р. Є також пам’ятник героїчному брігу “Меркурій” з чавуну та каменю, встановлений в 1834 році архітектором Брюлловим. Існують також пам’ятник учаснику революційних подій 1905 р. - Шмідту – з бронзи та каменю, що споруджений архітектором Рехлінгом у 1937 році і відбудований ним же у 1967 р.. Але найвідомішою пам’яткою, присвяченою Севастопольській обороні 1854 – 55 рр.., являється панорама Севастопольської оборони, що стоїть у Севастополі. Сам будинок, в якому розміщено полотно, був збудований в еклектичному стилі протягом 1902 – 04 рр. архітектороми Фельдманом та Енбергом, відбудований та реконструйований в 1954 році по проекту архітектора Петропавловського. Саме полотно написано французьким художником Рубо. Мало розміри 5 метрів у висоту та 28 метрів у довжину і було розміщено вздовж круглої стіни так, що одним поглядом його охопити не можна. Вперше панорама була експонована у 1905 р. В 1941 р. будинок був зруйнований, а картина частково згоріла. В 50-тих рр. ХХ ст. полотно було відновлено 60 художниками під керівництвом Яковлева та Соколова-Скаля, але деякі частини картини були втрачені назавжди. Тому зараз на між майданчиком для огляду та самим полотном створено макети людей, гармат та інших предметів у натуральну величину і в справжньому розміщенні один відносно іншого. Ці деталі панорами знаходяться на смузі землі завширшки 4 метри. На панорамі зображений останній, шостий штурм міста, що призвів до поразки севастопольців. Союзники наступають з прибережної смуги, а серед обороняючихся поширюється паніка, багато розбитих гармат, гинуть люди. Картину зроблено так, неначе художник був присутній на самій битві. В будинку панорами знаходиться і музей Севастопольської оборони 1854 – 55 рр..
Архітектурні споруди переважно представлені палацами, розташованими на Південному березі Криму, а також архітектурними спорудами Севастополя. Це, насамперед, Петропавловський собор, збудований у 1843 році та Графська пристань 1846 р. – обидві ці пам’я