“Роль адвокатури в системі захисту прав людини”
План
Вступ
1. Історія виникнення та розвитку адвокатури
2. Поняття та сутність адвокатської діяльності
3. Особливості діяльності, права та обов’язки адвоката в Україні
4. Роль адвокатури в механізмі захисту прав людини
5. Юридична природа світових стандартів адвокатури
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В умовах формування правової держави в Україні зростає значення правових інститутів, покликаних захищати права людини. Їх дієвість, значення для суспільства повинні розглядатися саме під кутом їх здатності забезпечувати проголошені і визнані свободи кожної людини. Побудувати демократичну державу без створення гарантій правового захисту неможливо, а для реалізації поставленої мети вкрай важливо забезпечити механізм функціонування такого специфічного правозахисного інституту як адвокатура. Від розвитку останньої великою мірою залежить рівень захищеності людини. Пріоритетність завдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною незалежною,високопрофесійною. Держава зобов’язана створити відповідні умови для її функціонування і забезпечення громадян висококваліфікованою правовою допомогою, у тому числі безкоштовною у встановлених законом випадках.
Так повелося з давніх часів, що у складній життєвій ситуації, яка вимагає застосування права, ми звертаємося до адвоката тому адвокатські послуги повинні бути доступними всім без винятку. Міжнародні документи про адвокатську діяльність передбачають, що уряди країн повинні гарантувати ефективну процедуру і ефективний механізм для реального й однакового доступу до послуг адвокатів усім особам, які мешкають на їхніх територіях. Але чи забезпечила наша держава усім своїм громадянам можливість отримувати кваліфіковану правову допомогу? Чи є адвокатура дієвим гарантом захищеності кожної людини від неправомірних посягань? І чи дійсно українські адвокати є високопрофесійними спеціалістами своєї галузі, здатними кваліфіковано захистити права громадян?
Актуальність обраної теми зумовлена великою кількістю запитань, проблем, дебатів пов’язаних з діяльністю адвокатів в умовах переосмислення базових цінностей суспільством і побудови демократичної держави з соціальною спрямованістю.
Теоретичним підґрунтям наукового реферату слугували праці вчених і юристів: Васьковский Е.В., Жураковский В.А., Калинин В.В., Руденко М. В., Говоруха М. М., Рибалко Г., Мюллерсон Р. А., Николайко І. В., Гришина Т. М., Суфулька С.Ф., Святоцький О.Д., Медведчук В.В., Кистяківський А. Е., Бірюкова А. та інших.
1. Історія виникнення та розвитку адвокатури
В IX-X столітті на Русі існувала система норм усного звичаєвого права. Найдавнішою історичною пам’яткою першого писаного збірника законів Київської Русі є «Руська Правда» [17, 28]. За часів правління Ярослава Мудрого особа, яка, наприклад, підозрювалася у вбивстві, мала сама забезпечити свій захист – чоловік повинен був на суд привести двох свідків, які б підтвердили те, що він не винен. Трохи пізніше, в Розширеній Правді з’являються «послухи» - люди, які не захищають обвинуваченого, але беруть на себе відповідальність за цю особу і своїми одноголосними свідченнями знімають з нього обвинувачення. У Новгороді в 1385р. була проведена судова реформа, за якою був введений інститут представництва. Пізніше, в ст. 58 Псковської Судної грамоти [17, 311] обумовлювався порядок розгляду справ у суді: в судове приміщення допускалися лише сторони; судове представництво здійснювалось для захисту інтересів жінок, малолітніх, монахів та монахинь, осіб похилого віку і глухих. З 1497 р. певна роль захисту припадала на так званих «добрих людей».
Професійна адвокатура в Україні сформувалась у період польсько-литовської доби (XIV-XVI ст.). ЇЇ діяльність тих часів регулювалась Литовськими Статутами. Однак у ці часи ще відсутні будь-які норми, які б висвітлювали умови, на яких певна особа могла б виступити у суді в ролі захисника. Захисником міг бути кожен мешканець міста.
Так, Литовські Статути, які діяли на всіх українських землях аж до 1840 р. встановлюють умови, необхідні для виконання обов’язків захисника в судах.
У першій половині XVIII ст. розпочалася робота з кодифікації українського права, яка закінчилась у 1743 р. В результаті цього було вироблено проект кодексу українського права під назвою «Права, по которым судится малороссийский народ» [17]. Згідно з цим актом (3-й артикул 26 глави) осіб, які беруть участь у розгляді справи в суді, прирівнюють до державних службовців і надають їм певну недоторканість.
В Україні у період Гетьманщини адвокатура вже визнавалася як окремий стан, хоча ще не була об’єднана у професійну спілку. Як самостійний правовий інститут адвокатура була запроваджена після проведення на початку 60-х рр. XIX ст. судової реформи, в результаті чого, поряд з проголошенням таких буржуазно-демократичних принципів, як відокремлення його від адміністрації, загальний і рівний для всіх суд, гласність процесу тощо, було закріплено й право обвинуваченого на захист [15].
Подальший розвиток досліджуваного інституту відбувається для українського права в складних історичних умовах, які визначаються особливостями формування права в Радянській Україні, Західній Україні, Закарпатті та Північній Буковині. У 1922 р. було прийнято перше Положення про адвокатуру Української Радянської Соціалістичної Республіки, за яким при губернських радах народних судів створювалися колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. В ньому йшлося про колегії оборонців, однак, визначення адвокатури не давалося; поняття «адвокатура» та «колегія оборонців» не розмежовуються.
Незабаром Наркомюст УРСР затвердив Положення про юридичні консультації. З прийняттям Конституції УРСР 1937 р. відбулося подальше вдосконалення організаційних форм адвокатури. Були закріплені такі важливі принципи, як забезпечення обвинуваченому права на захист, недоторканість особи, розширена діяльність адвокатури.
В Законі «Про адвокатуру в СРСР» (1979 р.) поняття адвокатури дається на описовому рівні: «адвокатура сприяє охороні прав і законних інтересів громадян і організацій».
У 1992 році прийнято Закон України «Про адвокатуру». Розпочалося формування правової соціальної держави в Україні. Стає очевидним той факт, що без подальшого реформування адвокатури, поглиблення її самостійності, незалежності, створення необхідних умов для забезпечення доступності юридичної допомоги кожній особі неможливе функціонування всієї правової системи нашої держави.
2. Поняття та сутність адвокатської діяльності.
У будь-якій правовій державі адвокату належить особлива роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах утвердження верховенства права в цілому, гарантування і дотримання прав людини. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся в серпні 1990 р., вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яку має поважати і гарантувати уряд під час розробки національного законодавства та його застосування як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади й суспільства в цілому [10, 493]. В свою чергу, адвокат зобов’язаний суворо дотримуватися вимог професійної етики, визнаних світовим співтовариством та Україною, «Загального кодексу правил для адвокатів Європейського співтовариства», Правил адвокатської етики [5, 8] .
Конституція України в ст. 59 закріпила право кожного на правову допомогу. Тому саме ця стаття Конституції проголошує існування одного з найважливіших правових інститутів - адвокатури, основним завданнями якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах [1].
Адвокатура, не є правоохоронним органом, однак діяльність цього недержавного об’єднання безпосередньо пов’язана із правоохоронною діяльністю.
Завданням адвокатури є сприяння згідно Конституції та законів України захисту прав і свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб [16].
Адвокатська діяльність є різноплановою і визначається загальними завданнями, які ставить перед адвокатурою Конституція України, Закон та міжнародні акти.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1].
З метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні, адвокати займаються такими видами діяльності:
· дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства та практики його застосування;
· складають позовні заяви, скарги та інші акти правового характеру;
· посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;
· здійснюють представництво у суді, інших державних органах, інтересів громадян та юридичних осіб;
· надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;
· здійснюють правове забезпечення підприємницької діяльності та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;
· виконують обов’язки захисника відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання, досудового слідства та в судовому розгляді справи [16].
Сутність адвокатської діяльності випливає з змісту його права на правову допомогу. На думку, Ю. Ф. Лубшева, право на захист – це сукупність процесуальних прав, заради забезпечення обвинуваченому охорони його законних інтересів, заради унеможливлення безпідставного притягнення його до відповідальності. Функцію захисту, Ю. Стецовський визначає як діяльність, спрямовану на виявлення обставин, що виправдовують обвинуваченого, виключають або пом’якшують відповідальність останнього, а також здійснюють охорону його особистих і майнових прав [18].
Адвокат як захисник законних прав та інтересів громадян застерігає органи досудового слідства та суд від порушення конституційних прав свого підзахисного. А, головне, опираючись на свій процесуальний статус, адвокат зміцнює законність, стимулює охорону обвинувачення до прийняття процесуальних рішень у точній відповідності до вимог закону [10].
3. Особливості діяльності адвокатури в Україні.
Діяльність адвокатури в Україні регулюється Законом України «Про адвокатуру» (далі - Закон) від 19.12.1992 р. згідно з яким, адвокатура – це добровільне професійне громадське об’єднання, покликане сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу (ст. 1 Закону) [2].
Закон ставить наступні вимоги до адвоката: адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість (ст. 2 Закону). Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту.
Особа, яка має намір займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката та документ про місце роботи і посаду на момент подання заяви [4]. Повноваження адвоката на участь у справі повинно бути підтверджено відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення на участь у справі [9].
Відповідно до чинного законодавства адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності [2].
Закон закріплює організаційні форми діяльності адвокатури. Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально чи відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України «Про адвокатуру» i своїх статутів [10].
Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності, що обумовлено специфічним статусом адвокатури як громадської організації [2].
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому чинним законодавством порядку — i в іноземних банках), печатку i штамп iз своїм найменуванням (ст. 4 Закону). Відносини адвокатури з державними структурами здійснюються на засадах самостійності та незалежності.
До професійних прав адвоката Закон відносить наступні:
· представництво та захист прав та законних інтересів громадян i юридичних ociб за їx дорученнями в ycix органах, підприємствах, установах, організаціях;
· збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення;
· запитування і отримання документів або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;
· ознайомлення н