З того боку весни – осінні мости. Чекаю коли вляжуться сни… Домуркочуть коти. Й нумо вітер цибатий до вікна припинати. Загнуздаю хмарину, Гайну Куди очі ведуть, напряду собі слів, Наберу дощунів, Гайну!
На твоє дивувате обличчя – сміх, Як я вдерлась тобі на поріг, Так як сніг, Перепитуєш десять раз – Будеш чай? Після неба ти мене виручай, Нагодуй, забалакай на ніч, Будеш чай? ... вже питав, вибачай…
Філіжанка, дивись, тягне все всередину, Телевізор, комод, на столі скатертину… І твої зачаровані очі, Заримовані з небом, Враз наповнені медом… А потім - гайну…
Не пускай, не пускай, Бо захочу й піду… До щоки припаду, До шорстких на їжачок, до цілунків-балачок…
Не пускай, бо гайну! Серед хмар запливу – здоганяй, зазивай…
Так я знову гайну, В осінні шати, Аби не спати, пірну!!!
