Розкрийте генез ідеалу вчителя в історії педагогіки
Квінті ліан: повинен бути в міру суворим і гуманним; любити дітей і викликати зворотнє відчуття; бути прикладом у всьому для учнів; вміти користуватися своїм голосом і руками; знати міру у покаранні та заохочуванні.
Коменський: повинен знати життя народу; бути чесним, правдивим, активним; добре освідченим; любити свою професію і дітей; своїми властивостями та здібностями вих. учнів; працювати над собою; пояснювати на конкретних прикладах; використовувати наочність.
Дістервег: людяність; професіоналізм; вимога постійно вдосконалювати пед. майстерність; спеціальні знання та знання інших наук; любов до дітей; самостійне мислення вчителя.
Ушинський: вміння поєднувати навч. і вих.; любов до своєї професії; прихильне ставлення до дітей; відповідальне ставлення до своїх обов’язків; освіченість, ґрунтовне знання пед-ки та псих.; володіння пед. майстерністю та пед. тактом.
Весь розвиток культури та освіти Середньовіччя відбувався в світлі релігійної думки католицизму. Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Школи були трьох типів: монастирську які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані "внутрішні школи"), та для синів світських феодалів ("зовнішні школи"); єпископські чи кафедральні що відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священниками.
Повітові та "зовнішні" монастирські і єпископські школи відвідували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (додавання, віднімання, множення ).
Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах, називались "сім вільних мистецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика (так званий "тривіум" - три шляхи знань, чи перша ступінь навчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий "квадривіум" - чотири шляхи знань, чи друга ступінь навчання).
Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових шкіл, в яких навчання дітей проводилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами.
Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутички між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецтвам" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських доброчинностей". Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлопчиків, До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музичних інструментах.
Середньовічні університети. У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в ХІІ-ХШ ст. почала складатися особлива форма вищих навчальних закладів - університети (від лат. " - сукупність). Це були небачені раніше корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університети виникали по всій Європі: у Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Парижі (1200), Кембриджі (1209), Празі (1348), Кракові (1364) та в інших містах. Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети. Університети мали чотири факультети. "Молодший", або "артистичний" - найбільш численний. Це був загальноосвітній факультет зі строком навчання 5-7 років, протягом яких вивчались "сім вільних мистецтв". Крім того було ще три "старших" факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5-6 років), на які студентів приймали лише по закінченні "артистичного" факультету. Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи - трактати. Лекція являла собою читання тексту, який вивчався, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин. Другою формою навчання був диспут, основою якого було питання для обговорення. Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування.