НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 6650 ГОЛОСОВАТЬ!
*** не падав дощ… то дивно… досі пам’ятаєш?! як притискалися уздовж холодних спин як вени рі… Ти пам’ятаєш!!! Як плями зимних вікон за першим снігом скучили й пливли далеко, геть за обрій… не до образ було… не до війни… застиглі десь між вереснем і лютим заплутані у власних же віршах ми знали, так не мало бути, ми – одне… то хвора слабкість у руках… мовчали… вірили… без дурнів… пустими вулицями бігли навмання… не падав дощ… не різало забуте тендітних пальців… як розгублене маля чекаю сніг… не паде дощ. Вже темно – захоплений зненацька сквер у середмісті плакав… у долоні… плакав… просто так – знічев’я розкидував із пересердя жовте листя… а Твої рухи – теплі і сумні під пальцями моїми прагнуть млості і розмальовують мій світ в Твої тони… які ж ми все-таки непрості!!! Ніхто не бачить моїх сліз – я їх ховаю… і навіть Ти ніколи не побачиш як небо впаде мокрими стежками до моїх вуст надумано-пропащих… не падав дощ!!! Не падав дощ. Не падав…. а мовчав лишаючи мене простягнутим уздовж Твоєї пам’яті… не падав… а мовчав… не падав…
