Це не життя, це миле передсмерття, Але тепер принаймні цікавіше. Святе письмо до дір протерте, Дірки на пальцях... їх там навіть більше. Сумнівні погляди давно вже звичні, Прагнення крові, споконвічний пошук... Від вас не кращі, може навіть гірші, Та однозначно - ми на вас не схожі. Ми так... блукаючі, може даремні, Ми знаєм істини, що надто вже прості, Ми дітки Лисої гори нечемні: Недолюди, Антихрести, Святі. Від вас багато нам уже й нетреба, Хіба що жертву, може споглядання. Вчимося пальцями гортати небо, Вбивати й воскрешати покаяння. Не можемо як ви іти осліпло, Не ображайтесь, остогидло стадо, І ідолам молитися наївно Постійно проклинаючи їх владу. І за гроші` ми Бога купувати - Невсилі, що поробиш з нами, І другу щоку мовчки підставляти Не ви, а ми звикли роками. Для вас насправді ми вже незамінні Знову і знов приходите на прощу, Це ми прощаєм вам гріхи простимі Це ми куєм для вас зцілення й порчі... А ви натомість нам за стільки років Нічого кращого крім плахи та багаття ненапридумували. Ви ж не жорстокі, Собі - прощення. Господу - розп`яття... І навіть ненависть ваша - ледаща, Святі гоніння всі ваші - безплідні. Ви не придумали нічого краще Ніж остогидла кличка - Відьми.
