А істина стікала по щоках Неначе крик останньої свободи, Тебе до дна пропито, як коньяк, Тебе потоплено - з гори та в воду. Тебе затоптано, неначе божевілля, Тебе зневажено - тобі байдУже, Тебе знецінено мов сон з похмілля Зможеш подужати? Подужай! Ти падай. Нижче не впадеш! Тебе політика давно вже сторгувала, Навчишся воскресати - не помреш, Кому не лінь - тебе уже вбивали. І попри все цвітеш, ти мусиш жити, Рум`янком, м`ятою, бузком І я тебе продовжую любити... Ні зА що... Просто так... Так як ніхто...
