Я так усім вам заважаю жити, Ваші серця затоптую невміло, Жодною мірою на світі не злічити, Скільки вітри мої проклять вам нашуміли? Скільки спонтанних порч вкрали пророцтва, Скільки сердець розбила незважавши, Скоро й свою напевне душу я наврочу, Стільки разів воскресла невмиравши. А ви усе продовжуєте вчити, Хоч тих уроків я просто не чую. І може варто вам було б мене любити, От тільки ту любов не розділю я. Я справді всім вам заважаю жити, Без мене ваші руки б не тремтіли, І мабуть варто вам було б мене спалити, Та Інквізицію, нажаль, вже відмінили.
