Я знову молилась на Сонце, Сховавши по-далі ікони, Я душу скувала б у бронзу, Що б чути лише її дзвони. Блукала я знов кладовищем, Шукала між мертвих спокою, Я знову молилась на Тишу, Я в тиші прощалась з тобою. А відьми повір часто плачуть, І сльози їх гірші отрути, І щоб не накликать невдачу, Молитимусь тим хто забутий. Нехай завива чорне серце, Нехай обіллється сльозами, Я буду молитись на сонце, Я буду літати з вітрами... Наш храм у полях, на узліссі, Он Матір, дивись, вона в повні, Ми будем молитись на місяць По-далі сховавши ікони.
