Дивлюсь на небо і гадаю, Як солодко у хмарах жить, Чому як птаха не літаю, Одне лишається, тужить, За синім небом, теплим вітром, Що хмари з легкістю несе, За сонцем світлим і привітним, Мені би крила і оце, Злетів я б високо у гору, Свободу й щастя там здобув, Залишив на землі комору, Й проблеми свої вмить забув, Не дав мені ти Боже крила, До ґрунту міцно прикував, І доля мене часто била, Та я тримаюсь не пропав. Борюсь з життям, у кут тікаю, Коли біда йде на поріг, А інколи і сам не знаю, Чи не створив на Світі гріх Ти вклав перо мені у руку, Натхнення в душу, в серце щирість, Щоб я писав про свою муку, Я дякую Тобі за милість, Що все ж я можу написати, Коротку прозу чи вірша, Щоб горе в собі подолати, І я роблю це неспіша. Блаженство хочу я пізнати, Натхнення крила ти мені, Віддав щоб я зумів літати, Нехай на мить, нехай в вірші.
