Пятница, 30 Июл 2021, 08:22
Uchi.ucoz.ru
Меню сайта
Форма входа

Категории раздела
Ахматова А.А. [263]
Стихи о школе [0]
Бальмонт К.Д. [142]
Брюсов В.Я [205]
Волошин М.А. [111]
Державин Г.Р. [244]
Жуковский В.А. [121]
Лермонтов М.Ю [252]
Маяковский В.В. [113]
Полонский Я.П. [151]
Рылеев К.Ф. [37]
Тихонов Н.С. [77]
Тютчев Ф.И. [247]
Цветаева М.И. [156]
Батюшков К.Н. [100]
Блок А.А. [311]
Бунин И.А. [150]
Гумилёв Н.С. [217]
Есенин С. [20]
Крылов И.А. [54]
Мандельштам О.Э. [22]
Некрасов А.Н. [159]
Пушкин А.С. [471]
Твардовский А.Т. [151]
Тургенев И.С. [60]
Фет А.А. [251]
Универсальная лирика [1926]
Любовная лирика [447]
Городская лирика [98]
Драмы в стихах [49]
Верлибр [124]
Иронические стихи [230]
На разных языках [29]
Религиозные [23]
Западные формы [18]
Авторская песня [0]
Сатирические стихи [3]
Гражданская лирика [445]
Философская лирика [453]
Восточные формы [35]
Стихи для детей [33]
Экспериментальные [102]
Мистические [195]
Пейзажная лирика [257]
Поэмы и циклы стихов [73]
Белый и вольный стих [71]
Шуточные стихи [268]
Поэтические переводы [54]
Готические [40]
Новости
Чего не хватает сайту?
500
Статистика
Зарегистрировано на сайте:
Всего: 51545


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Яндекс.Метрика
Рейтинг@Mail.ru

Каталог статей


Главная » Статьи » Стихотворения » Универсальная лирика

Крик-трава
НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 30 ГОЛОСОВАТЬ!

Дар’я Худякова

Казка:

Крик-трава

Багато знаю я казок
І назбирала їх візок,
Розповідала б цілий вік –
Пливуть вони немов потік.

Одну найкращу казку маю,
Й хоч через неї час я згаю,
Все ж розповім, товариші,
Бо діло мені до душі.

I

Жила колись, в селі сім’я
І дуже дружна, як моя,
Чоловік із жінкою одні,
Проте веселі мали дні.

А були вони тоді
Вродливі, сильні, молоді,
Змогли б віддати за любов
Усе, і навіть, власну кров.

Чоловік був чоботар,
Мав від Бога цінний дар
Бо таких гарних чобіт,
Ще не бачив й досі світ.

Жінка також, дуже вміла
І без діла не сиділа,
Хоч здавалася рудою,
Не назвеш цього бідою.

Їх життя було прекрасне.
Та свіча колись погасне,
Так і в них настав час мук,
Час для сліз і для розлук.

Прокляли цю родину злі люди,
Бо від заздрощів лопались груди.
Зло заклали у цвіті вишневім,
В невеличкім садочку травневім.

Захворіла невдовзі жінка,
Через те, що невидима стінка
Їй здоров’я і щастя закрила,
Опустивши тяжкі свої крила.

Лікарі не знали, що з нею,
Відбувалися зміни з душею.
Так, потрохи, вона загибала
Та уроки сновиддя вивчала.

II

Чоловікові мовила слово,
Навіть зовсім випадково,
Та тоді на добро і на горе,
Додала ще слів з ціле море:

„Чоловіче мій любий, зоре,
Я і в день, і вночі бачу горе.
З цим зробити нічого не можу,
А любов твоя допоможе.

Я за тебе так боюся,
Цілий день лише й молюся.
Ти послухай, це важливо,
Хоч, здається, неможливо.

У садку, у нас, є вишня
Зріж її – вона там лишня.
Сила зла в ній залягає
Де добро безсилля має
.
Як побачиш в домі паву,
Перетворишся на лаву.
А в селі задзвонять дзвони –
То почнуться перегони.

Водиці сусіда нап’єшся
Так на місяць засмієшся.
Не візьми кота на руки
Бо почнуться гіркі муки.

Подивилась жінка здаля
І, тихесенько, знов промовляє:
„Розумій, чоловіче усякі дива,
Є на це у людей, на плечах голова.

III

Чоботар все мружив очі
Та не спав до полу ночі.
Вранці жінка промовляє,
А у нього серце крає:

„Маю ранок зі слова почати
Бо тобі ще одне треба знати:
Ти повинен знайти, ту рослину,
Що врятує мене від загину.

Тримай, милий, мою хустку
І збирайся у відпустку.
Крик-траву мені знайди
Та додому швидше йди.

Де шукати? Сам зрозумієш,
Йди за серцем, чого ти німієш?
Її вигляд? На мене схожа,
Руда й колюча, як рожа..”

Чоловік побивався із горя,
Перешкодила щастю їх, доля.
Він, “поранений,” речі складав
І коханій, від серця, обіцянку дав:

“Я знайду тобі, люба, рослину
Бо без тебе, краще загину.
Обіцяю принести скоріше,
Бути з тобою найкраще й миліше.

Ти одужаєш, я обіцяю,
Ми з тобою ще вип’ємо чаю,
Має бути все так як раніше,
Ані гірше, ані сумніше.

IV

Небо, де світяться хитрі зорі,
Садок, в якому води прозорі,
Повільно впадали у тихий сон,
Беручи живе із собою в полон.

У тім саду, у далині,
З кентавром жив на однині
Людина-звір, людина-птах,
Не молодий, а у літах.

Цей чоловік у пізню пору
Завжди іде один із двору,
Кентавру віддає ключі
І десь зникає уночі.

Лиш тільки ранок настає,
Про себе знати він дає.
Повірте, він –природи син,
У світі є такий один.

Ім’я дали йому Наір,
Він мужній повелитель гір.
Зумів всі гори без зупинки
Наір здолати в дві хвилинки.

Син Природи повертався раз
(Тоді був дуже ранній час)
І побачив в якусь хвилину
Недалечко одну людину.

Незнайомець був тугою вбитий,
На лиці навіть дуже сердитий,
Від великої болі стогнав
І повільно, мов кіт, шкандибав.

Наір добре серце мав,
Що чоловік хороший-точно знав
І він спитав: “Допомога потрібна?”
А той всміхнувсь:”Так, відповіднo.”

V

Гість Миколою назвався,
Бути чемним намагався.
Потім взяв себе у руки
Й розповів свої муки:

“Моя жінка тяжко хвора
І для неї я підпора.
Та на жаль, не з нею нині
Й не дивлюсь у очі сині.

Все ходжу по білім світі,
Думки дуже сумовиті.
Крик-траву знайти я маю,
Стільки часу вже шукаю
.
Не знайду – так жінку втрачу
Я про це подумав, плачу.
Без коханої і миті
Сил не має, щоб прожити.”

Ці слова він тяжко мовив,
Залишитися – відмовив.
Аж садок в цей час притих,
А Микола знов до них:

„Час іти мені в дорогу.
Дякую за допомогу.
Мав я ще поговорити,
Щоб хоч якось далі жити.

А тепер вас покидаю.
Від турбот своїх звільняю.
Вік підтримки не забуду
І зустрітись радий буду.”

Тільки крок один зробив,
Як Наір його спинив.
І сказав, що допоможе,
Адже він багато може.

VI

Розповідати став виразно,
Що й кущу було все ясно,
Про загадкове царство трав,
В якому не існує прав.

Ні прав людини і рослини
Ані комахи і пташини,
Бо править царством цар,
Який у захваті від чар.

Тому, це місце чарівне.
Життя й краса там головне.
Тож цар зробив усіх рослин
Живими й мудрими, як він.

Вони здатні розмовляти
Та не вміють сумувати.
Ще й характери в них різні:
Одні добрі, інші – грізні.

Говорять люди, що в тім царстві
Живуть всі трави у багатстві.
Вони самі про себе дбають:
І одягають й поливають.

А Син Природи був там раз,
Не зустрічав кращих окрас,
Ніж пишні трави у гаю,
Що дарують радість солов’ю.

І так Миколі мовив він:
„Багато в царстві є рослин.
Знайдеться там і крик-трава,
Така ж красива і жива.

Разом рушаймо у похід
І захищу тебе від бід.
Бо гарну силу маю я,
А ліс і степ – моя сім’я.”

VII

Син Природи в дорогу пішов,
А Микола хвилину знайшов
І з кентавром прощатися став;
А кентавр до нього сказав:

„Із Богом, друже мій, рушай,
Але одне не забувай:
В усьому завжди мудрим будь,
Так подолаєш довгий путь.”

Два дні і ніч вони ішли,
До царства трав ще не дійшли,
А зупинились відпочити,
Щоб свої сили відновити.

Як зібрались йти в дорогу,
Підвернув Микола ногу.
І в цю мить, ніби ворони,
З неба линули дракони.

Вперше їх Микола бачить.
Звісно, з цього він не плаче,
А іде на поміч другу,
Подолавши страх і тугу.

Син Природи час не гає,
Образ лева обирає.
Так Миколу захистив він,
Хоч ніщо не мав в загін.

А дракони дуже сильні,
На землі і в небі вільні
Застосовували силу,
Для людей не дуже милу.

Так як полум’я пускали,
Свою землю захищали.
Та Микола й Син Природи
Однієї дійшли згоди.

Грифом Син Природи став.
Так він добрих мук зазнав,
Вчепитися в нього Миколі звелів,
А потім із ним у небо злетів.

VIII

Від драконів врятувались
І до царства трав дістались.
Їх рослини привітали
Й навіть пісню заспівали:

„Щиро любим ми гостей,
Як прекрасний світ оцей.
Забувай, скоріше, справи,
Тут знайдеш лише забави.

Царство наше просто казка,
Сон ясний і ніжна ласка.
Почувайся, як удома,
Не завадить, навіть, втома.”

Довго їх там пригощали
І турбот вони не знали.
Та Микола не забув,
Нащо він сюди прибув.

До царя став прямувати,
Крик-траву схотів придбати.
Та не знав, що біля трону
Цар тримав ще й охорону.

Охоронці – дуби сильні,
Височенні, проте, пильні.
Загадками розмовляють
І дорогу закривають.

Як побачили Миколу,
Нахилилися додолу.
Роздивилися уважно
І промовили поважно:

„Як вгадаєш слово ти,
До царя зможеш пройти.
А як ні – підеш додому,
Вибирать тобі самому.

Те, що треба відгадати,
Восени вміє літати.
Взимку повністю зникає,
Навесні знов виростає.”

І Микола думать став,
Що за слово – він не знав.
Попросив ще прочитати,
Аж тоді він міг сказати:

„Листя”, - і почав чекати, -
Правильно – чи ні, як знати?”
Два дуби на нього подивились,
І повільно, для Миколи, розступились.

IX

Цар сидів в квітучім троні
І тримав щось на долоні,
А Микола подивився
Та низенько поклонився.

Цар, побачивши, сказав:
„Довго я гостей не мав.
Добре, що Ви завітали,
А Вас трави привітали ?”

Тут Микола розповів,
Хто його сюди привів,
Як їх добре тут зустріли
Й що вони вже відпочили.

Цар, як розповідь почув,
Радість на душі відчув.
„А тебе як, друже, звати,
Маю право я це знати ?”

В них швидка була розмова.
Але йшла відверта мова.
Й зрозумівши, в чому річ,
Цар насупився, мов ніч.

„Крик-трава – одна з найкращих,
Хоч з упертих і ледачих.
Просто так віддать не можу,,
А з завданням – легко зможу.

Хоча ні... Тебе так шкода...
В тебе сила є і врода.
Жінка також, мабуть, гарна
Та робота ж буде марна.

Згоден Крик-траву віддати
Лиш твоє взуття забрати.
Гарні в тебе черевички
Їх позбудься, - залиш звички.”

Микола відчув себе тоді,
Ніби риба у воді.
Не радів ще так ні разу,
Й черевики зняв одразу.

X

Повернувшись до Наїра
Підросла в Миколі віра.
Крик-траву узяв у руки
І почув вже перші звуки:

„Обережніше зі мною,
Не стерплю я більше болю.
Знай: боюся вітру й грому,
Через них приймаю втому.

Шкідників-жуків – цураюсь
Їх побачу – то ховаюсь.
Я травичка не простенька
Сонцю рівна, молоденька.

Не стискай мене, вже годі !
Це зашкодить моїй вроді.
Краще дай води напитись
Відпочити та умитись.”

Проводжав їх цар журливим,
Гаєм пишним і красивим.
Й розповів їм на прощання
Свої мрії й сподівання.

А коли дійшли до брами,
Головної між світами,
Цар поглянув на рослину,
Мов на злякану дитину.

„Вона зветься Крик-травою
Бо кричить і зве до бою.
Небезпеку чує дику –
Й знов не обійтись без крику.

Будете позаду брами,
Стукніть три рази ногами.
Мить розвіє в Траві чари
Та розгонить в небі хмари.

Крик-трава стане простою
Бо загубить мову-зброю.
Після цього ви рушайте
Й царство це не забувайте!”

Крик-трава сльозу вронила,
Перенести це несила.
Та ніхто цього не бачив
І за скромність не віддячив.

Бо вона вже не кричала,
А тихесенько ридала:
„Від родини віднімають,
І саму мене вбивають”.

XI

Вже не вірилось Миколі,
Що втекли дні злої долі.
Він мандрував по чужині
І думи пережив сумні.

З ним, як брат, Наір надійний.
Він без нього самостійний
Тут ходив би сотні раз,
Загубивши цінний час.

Розпрощались швидко друзі
І разом віддались тузі.
Не любили розтавання,
Але мить була остання.

Чоботар сказав: „ О, друже,
Ти не ставився байдуже
До усіх моїх страждань,
Поряд був, без дорікань.

Допоміг знайти рослину,
Ніби рідний батько сину.
Рятував від небезпеки
Й затінок шукав від спеки.

Ти найкращий друг для мене.
Та життя таке шалене !
Все жене у рідну хатку,
Підхопивши добру згадку”.

Так розходились додому.
Та Наірові й самому
Було гірко в ті хвилини,
Як в холодні хмурі днини.

XII

Дуже довго йшов додому,
Поборов і біль, і втому.
Сну Микола не скорився,
На порозі в дім з’явився.

Рідний дім! Садок вишневий!
Щастя день приніс липневий.
Все тут рідне, все чудове,
Все найкраще й малинове.

Радість дух перехопила,
Спогади життя збудила.
І сказала: „ Тут ти вільний,
Всім захищений і сильний”.

Любо так було Миколі,
Він сказав „Спасибі!” долі.
Жінку полетів шукати,
Щось важливе їй сказати.

„Де ти, люба, не ховайся,
З моїм серцем так не грайся!
Я приніс, що ти просила,
Саме те, що говорила.

І почув Микола кроки...
Озирнувся в різні боки –
Хтось повільно наближався,
Між деревами ховався.

Чоботар зрадів даремно.
У очах зробилось темно,
Як побачив стару бабу,
Схожу на велику жабу.

„Де ж ти був - , вона спитала,
Тебе жінка так чекала...
Кожен день терпіла муки,
А найгірше – час розлуки.

Жінка Ваша, була мила.
Її вбила темна сила,
Цим вчинивши сильне горе.
Так, життя таке суворе.”

Мить мовчання враз настала.
Назву „шок” вона дістала.
Запитав Микола тихо:
„ Вона вмерла? Що за лихо!”

Баба лиш йому кивнула,
Спину у дугу зігнула,
Й, не сказавши більш нічого,
Почалапала від нього.

XIII

Після довгих мандрувань
Шлях привів знов до страждань.
Що ж з Миколою зробилось ?
Серце майже вже не билось.

Він побіг, знайшов могилу,
За межею, коло тину,
Там упав, згорав від сліз,
Груди до землі притис.

І довго він ось так страждав,
Про Крик-траву коли згадав,
На могилі дружини її посадив
Та гіркими сльозами рослину полив.

XIV

Сумно стало жить Миколі,
Час минув, не зникли болі.
Він тужив аж до світання
І втомився від чекання.

Задрімав, ночей не спавши,
Від життя всіх мук зазнавши,
Й звістка-сон йому приснилась,
Крик-трава в якій з’явилась.

„В твоїм серці є ще сила, -
Так травичка говорила, -
Ще знайди в собі терпіння
Й не забудь моє веління.

Радість на тебе чекає велика,
Краще про долю подумай без лиха.
Прошу тебе я раніше вставати,
Йти на могилу мене поливати.”

Вранці Микола зібрався раненько,
Лійку узяв, і вдягнувся тепленько.
Там на могилі він так здивувався,
Дуже зрадів, а тоді хвилювався.

Крик-трава велика стала,
Бо вогнем вона зростала.
Колір рудий свій вона не змінила,
Цим, ніби сонце, до себе манила.

XV

Як зійшло в хатинці сонце,
Хтось постукав у віконце.
Чоботар, мов схаменувся,
Й до віконця потягнувся.

Засвітило сонце в нього,
Плач дитячий, це від кого?
Швидко вибіг на ганок,
І зустрів свій добрий ранок.

Як відкрив Микола двері,
Оселився мир в оселі.
Там лелеку він побачив,
І за це йому віддячив.

У корзинці з пелюшками,
Розмальованій пташками,
Спало крихітне дитятко,
Що промовить слово „татко”.

Це була дочка руденька.
Ой, яка ж вона гарненька!
Всі у доньці маму бачать,
А Микола з щастя плаче.

І в турботах та забавах
Час летів, немов на гавах.
Постарішав наш Микола,
Квітнула донька довкола.

З Крик-травою що? Хто знає?
Вона в царстві трав гуляє!
Свою місію зробила,
Шлях додому проробила.

Чи існує в світі диво?
Хтось за диво вип’є пиво,
А хтось скаже: „Не існує”
Й все життя, чомусь, сумує.

Я, насправді, в нього вірю,
Шлях цікавий собі сію.
Вірте, друзі, в справжнє диво,
Живіть весело й красиво.

Все тексты автора Дарья Худякова
Категория: Универсальная лирика | Добавил: Lerka (06 Ноя 2012)
Просмотров: 574 | Рейтинг: 1.0/ 4 Оштрафовать | Жаловаться на материал
Похожие материалы
Всего комментариев: 0

Для блога (HTML)


Для форума (BB-Code)


Прямая ссылка

Профиль
Пятница
30 Июл 2021
08:22


Вы из группы: Гости
Вы уже дней на сайте
У вас: непрочитанных сообщений
Добавить статью
Прочитать сообщения
Регистрация
Вход
Улучшенный поиск
Поиск по сайту Поиск по всему интернету
Наши партнеры
Интересное
Популярное статьи
Портфолио ученика начальной школы
УХОД ЗА ВОЛОСАМИ ОЧЕНЬ ПРОСТ — ХОЧУ Я ЭТИМ ПОДЕЛИТ...
Диктанты 2 класс
Детство Л.Н. Толстого
Сочинение "Про маму"
Библиографический обзор литературы о музыке
Сценарий Осеннего бала для старшеклассников "...
Поиск
Главная страница
Используются технологии uCoz