НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 10470 ГОЛОСОВАТЬ!
З погоди, з негоди - химери природи,
немов серафими на Вічності сходи
ступають нечутно, ведуть хороводи,
злітають, як вії, з обличчя п’ють воду.
Летять над світанням, летять до морозу,
де осінь торкає струну верболозу,
що серце згубила,котилися сльози,
як зерна пшениці з небесного возу.
Летять понад лісом, де східні кордони,
як буселі в ночвах купають загони;
де юних матрон із обличчям ікони
в церквах розглядають дяки, як піжони.
Летять над містами, де мирно і чисто,
бароко й ампіру фронтони і виступ.
Минають у шані рунвіри прилисток,
де мавка втирає у шкіру любисток.
Летять понад тими, хто спить обійнявши
в курганах мечі, хто століттями павши
лежать під хрестами, очікують завше,
допоки сурма не підóйме їх маршем.
Летять понад гори, що курять тумани,
ховаючи тіні, лікуючи рани,
дощем впорядкують травневі лимани,
з нагоди весілля Дунаю і Дани.
Летять понад землю, де душі до згину
шукають у душах свою половину.
Летять над землею де іншу людину
продовжують в доні або у сині.
Летять до Різдва крізь вертеп заметілі,
щоб Ірод не бачив страхи породіллі.
І далі над беріг. Моря посивілі
закутують чайку в шторми скороспілі.
Летять понад часом і час понад ними,
вдягаючи грозам обручі ринви.
Ховають хвилини, як горе в хустину,
чорну, як губи, котрі не долинуть.
2008
Все тексты автора Олег Короташ
|
