Я уже не боюся війни, Через роки шепочу "абзерас" Я тебе не забуду Абсни, І душі джерело - Агудзеру. Ітабуп тобі райська земля, Ітабуп - перехмарені гори, Ітабуп тобі юність моя, Необдуманий крок без докорів. Зірка я - упаду в зорепад, В незрадливе і зоряне море, Я клянуся - повернусь назад, В дивний штиль, в евкаліптів простори. Мов китайська мімоза в цвіту, Зможу миттю життя пережити, Незабуду ніколи Сухум І як пахнуть незламні самшити. Виноград на верхівці гори, Білий міст поміж гір невловимо, Лавро-вишню - солодкий гібрид, Й що каштани бувають смачними. Чудо-замок в легендах живий, І багаття на березі моря, Чачу з медом - від грипу й мари І Ахматові рими прозорі. Смак вина, заборонений плід, Дивний запах весни знівідкуди, І тебе небоокий Давид, Я клянуся що вже не забуду. Мабуть в мене причини свої, Щоб любити чужі райські гори, Та Абхазію снять солов`ї І вмиває її Чорне море. Абсни - Абхазія. Абзерас - до зустрічі. Агудзера - містечко (перекладається, як джерело душ) Ітабуп - дякую.
