Я не стану книгою на твоїй полицi Серед iгнорованих сотен iнших книг, Я не ляжу пафосним сном в твої зіниці. Сни так часто тануть серед буднів злих. I листом не стану списаним до слова, Iз меланхолiчних дамських писанин. Я не стану в віршi викресленим словом. Бiльше не ховатимусь за вульгарний грим. Стану диким вiтром й буду шепотiти, Може вiдгадаєш мене в злих вiтрах. Стану твоїм серцем щоб в ночi тремтiти Наче зачарований таємничий птах. Буду просто пам’ятю десь на заднiм фонi, Просто не досказаним реченням твоїм, I сльозою чистою на святiй iконi, I безмовним привидом у твому вiкнi. Я не стану книгою – раптом прочитаєш, I грiхом не буду – буду каяттям. Я не стану пiснею – раптом доспiваєш? Просто завжди буду смертю i життям.
