НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 8698 ГОЛОСОВАТЬ!
Дзвін лунає аж до сонця. Боже, бачиш – заблукав люд в пітьмах. Своїй сторонці ладу не уміє дать. Жебраком буркоче кволим, злість плекає у душі. Та протягує долоні до своїх товаришів.
Начебто – немалі сили, начебто – багато жить можна в дома. Та свавілля розтинає. До межі люд дійшов – немає далі. Як то сталось, жебраки?! Ми не перші, а останні. Наші тяжкії гріхи нерозумності та заздрощ в’яжуть руки, п’ють серця. Дзвін лунає. Та не важить він для бога. Доля ця – безнадійна. Тільки – гірше буде ще, як не зірвем ми думок своїх небіжних, що за нас хтось геть усе переробе, перемінить, побудує мир та дім. Жебракуємо, хворієм, та чекаєм чуда. В тім сонце дивиться та плаче за дурних своїх дітей, що не можуть взяти вдачу та відчистити себе від хвороби – простягати руку з жалем будь-кому. Що не можуть дати ради, гідність страчують свою.
Дзвін лунає. Біля храму жебраків здорових – в ряд посідало – бога славить мани вічної чекать.
