НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 6986 ГОЛОСОВАТЬ!
етюд не знаю навіть як то пояснити... так ніби.. ніби... ні... от уяви... Ти йдеш до нитки мокра і байдужа надворі літо і будинки під дощем уже давно навчилися ховати випадкових перехожих... темні вікна... вдивляєшся у вимоклий асфальт немов би у свічадо... а бачиш тільки тінь... так ніби й не свою... чомусь так холодно самотньо тоскно божевільно шо думаєш – ще пару кроків і за край... хвилини тягнуться повільно й нетерпляче ковтаєш дим і дивишся у скло вітрин... немов би у свічадо... Ти десь там... Ти там. а може і не Ти... не роздивитись... людина в дзеркалі розстріляна дощем і важко так себе впізнати... все дарма... ступаєш по калюжах... аж раптом дощ... він ніби зник... пішов... без сліду й без пояснень... так само як і той хто вчора був з Тобою... і тільки відірвавши погляд від бруківки помічаєш шо хтось крокує поряд без зайвих слів розкривши парасольку ховаючи від сірих крапель даруючи надію на тепло... і разом з ним чомусь так легко... дихати... мовчати... вузеньких вулиць літній лабіринт... і де Твій дім захований у снах?.. не відшукати... ні... але так легко дихати коли він поруч... просто йти... ні... вести за собою... щомиті розуміючи одне... Тобі хтось вірить... та’ як не вірив ще ніхто... ніколи... але навколо вас так само плаче злива... і розбиває перші спогади про біль... нарешті брама другий дім праворуч... Тебе уже чекають бачиш світло у вікні?.. безсонна ніч і безнадійний ранок?.. все можливо... скажи йому свій номер хай подзвонить... наразі все бувай до зустрічі... вбігаєш до під’їзду обтрушуючи краплі й лишаючи відверті та легкі сліди на сходах... четвертий поверх... Ти вже розумієш те шо зустрічі не буде... ні завтра ні за тиждень ні за рік... усе буде так само сіро...
