НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 5054 ГОЛОСОВАТЬ!
Книжка Ніколоса Казанзахеса зрушила світ неоднозначним сприйняттям Христа. Перший з тих, що піддав сумніву догмат Церкви та, зрештою, аніскілечки небезпечний. 90% кіноіндустрії не вимагають від глядача розумової діяльності, тобто особливого процесу думки, лише перегляд та настроєвого враження після фільму. Екранізоване Скорсезе – майстерне у своїй неоднозначності, емпіричне та нетривке, воно вимагає участі глядача у перегляді, а не пасивності. Нестандартне зображення дійсності часу – це фільм «Остання спокуса Христа». Вражає все – від автентичної музики до неба. Жодної тривіальності – жорстка реальність. В ній існують герої, та один вирізняється, випливає – Ісус. Не передаючи сам сюжет, щоб не погіршити перегляд, можна сказати про особливості. В фільмі ламається догматичність об стіну трансцендентного та навіть гностичного світу. Тобто ми бачимо хто Він, знаємо Хто Він, та не має очікуваного… Обурення – це зразковий «пофігізм» Ісусового життя, відвертання від призначення, та як кажуть «хвиля зносить». Та хвиля приносить лихо, в Ісуса з*являється… гординя? – спитав хтось з-залу. Гординя… Глядач сумнівається у побаченому та навряд чи відійде від екрану, всі чекають закінчення, та воно було ще на початку – Ісус все знав, та не очікував, що життя пройде таким чином. Такий сюжет мені нагадує оповідання Борхеса, та езотеричні притчі Ошо. З іншого боку виглядає пародія на тему – «віра як вона є – християнство». Іноді з*являється враження, що цей фільм далеко не про Ісуса, а про невидимого автора, до якого всі посилаються… Фільм не для загалу, але й не для обраних, для шукаючих.
