НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 7436 ГОЛОСОВАТЬ!
«О, це велика честь-стояти над своїм життям!»
(Юрій Яновський)
Жити - головна справа кожного з нас. Жити яскраво - мистецтво. Віддавати життя - подвиг.
Ми, молодь, найчастіше пам'ятаємо лише перші два ствердження. Вони нам ближчі. Можливо, це не наша провина. Адже ми живемо в самостійній сучасній державі, що певною мірою може забеспечити нам гідне існування, відстояти права чи свободи. У слові «подвиг» кожен з нас може побачити лише щось незвичайне, відчайдушне, те, що прославить на багато століть. Вони ж так не думали. Саме через це їх вчинок із впевненістю можна назвати Подвигом.
29 січня 1918 рік. Бій під Крутами. Честь і гідність рідної держави відстоювали прості студенти, курсанти, школярі. Вони майже не мали ніякої військової підготовки, але в них була найстрашніша зброя - патріотизм, відчуття потрібності і самовідданості. Вони знали, що є поняття, вищі за життя, тому вони знали, на що йдуть...
25 січня 1918 року в Києві Центральна Рада УНР четвертим універсалом проголосила Незалежну Українську Народну Республіку(УНР):
«Народе України! Своєю силою, волею, словом стала на землі вільна Українська Республіка. Однині Українська Народна Республіка стає суверенною державою Українського народу...»
Держава гинула під тягарем невирішених соціальних проблем, вражена внутрішнім розладом, зовнішньою експансією. Щоб протистояти російській агресії, Україні потрібен був мир з іншими державами. РСФСР прагнула виставити своє творіння - Харківську УНР як повноважного представника українського народу. Щоб взяти участь у переговорах у Бресті, Центральній Раді треба було триматись у Києві. Кожен день, навіть кожна година мали велике значення, аби досягнути до укладення договору. Численні українські, чеські й польські війська на Україні проголосили нейтралітет і спокійно чекали розв'язки...
Уряд більшовицької Росії, після відхилення Центральною Радою його ультиматуму, посилає на непокірний Київ війська. Північно-московська армія, очолювана командиром Муравйовим, розпочала наступ. Захищати столицю від шеститисячної армії агресора вирушили 300 київських студентів. 29 січня біля станції Крути відбувся нерівний бій, у якому майже всі студенти загинули. Це була смерть заради життя, заради країни.
Сьогодні ці герої постають перед нами незламним пам'ятником, символом міцного українського духу, щирої волі, безмежної любові до рідної країни. Шанувати Батьківщину - це означає поважати самого себе, мати честь. У наш час мало хто зміг би зробити так само; особливо з молоді. Але я вірю, що є ще такі люди, які можуть робити подвиги не заради слави і визнання, а заради загального добра, радості, життя. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це — символ нескореного духу нашої нації. Це - пересторога тим, хто і нині намагається поставити націю на коліна.
Немає в світі події більш жахливої, ніж війна. Під ії кривавими списами гинуть безвинні люди, діти. Страшною хвилею сколихнула всю землю Друга світова війна. Українці, які на той час перебували у складі СРСР, великими зусиллями фізичної сили і духу захищали рідну землю від фашистських завойовників. Більша частина українців знаходилась в тилу, постачаючи бійцям на фронт все найнеобхідніше. Тоді не дивились, малий ти чи дорослий; ти був здатний працювати-і це найголовніше. Люди віддали війні своє здоров'я, молодість, близьких та рідних людей. Їх сподівання і надії не виявились марними. Лише одне допомогло їм вистояти ці важкі роки-мета. Вона увібрала в себе все: дитячі сльози, тремтячі очікування, тривожні думки. Натомість відкрила шлях до перемоги, до подвигу. Мета-ось що єднає людей, ось що надає їм наснаги у тяжкі хвилини розпачу і жалю. Це мета справедливості, добра, світла. Мета життя, беззупинної праці, наполегливості. Лише цілеспрямовані люди спроможні зробити подвиг, прославитись у століттях. Ми не бачили їхні обличчя, але ми живемо у державі, збудованій на їхній незламній волі. Пропитана кров'ю земля не забуде своїх синів, рівно як і ми повинні пам'ятати їх безсмертний вчинок.
Героям присвячується:
Гучні сади, занесені журбою довголіття,
Як пам'ятник прокльону, каяття,
Ще довго будуть нам у мріях темних сниться,
У пожовтілій смужечці життя.
Їх млосні співи та весела радість,
Щаслива мить та безутішний плач,
І байок їх п'янка й могутня сладість
Ще принесе нам незабутніх вдач.
Ще пам'ятатимемо їхню долю ранку
І стогін предвечірньої зорі,
Зустрінемо їх хмари на світанку
Та барви їх, похмурі і німі.
І через все життя пронесемо їх славу,
Ціну їх перемог та здобуття жалю
Як той дарунок їх стрімкого нраву,
Як легендарний дар невпинному життю.
Я закликаю усіх! Шануйте, любіть рідну землю, пам'ятайте своїх героїв, їх вчинки. Адже, напевно, подвиг зробити набагато важче, ніж зберігати його славу. Тож не забувайте свою історію, свій рід, тоді і не згасне факел усієї держави!
«Безсмертний той, хто все своє життя за долю людства голос піднімає»
