Критичні роздуми на тему сучасної української літератури
НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 1347 ГОЛОСОВАТЬ!
Українська література вже давно увійшла в ту пору, коли ніхто нічого не може зрозуміти і диференціювати. Письменники щось пишуть, читачі щось читають, критики щось критикують. Але, нажаль, варіативність літературного різномаїття, чомусь не переростає в потужні течії, а так і лишається відокремленим та інровертованим явищем. Переважно асоціативне мислення письменників приводить до ірраціонального виверту дійсності, на що остання, відповідає непридатністю українського літературного продукту до виживання в умовах аморального та деструктивного світобачення мас. Український мистецький загал поділився на два, часто ворогуючі, табори. З одного боку, відомі «мастодонти» прози і поезії, твори яких видаються велетенськими тиражами, а потім флегматично припадають пилом у районних бібліотеках, під пильним поглядом відсторонено-засублімованих бібліотекарів, а з іншого напівдикі молодики - авангардисти, які пишуть про, як вони самі кажуть, «реалії життя», але реалії в них складаються лише із збочень, насилля, алкоголю та сексу. Твори таких «митців» можуть, в найкращому випадку, розраховувати на роздруківку на домашньому комп‘ютері, та схвальну оцінку кількох, таких самих, авантюрних авангардистів. Але всі ці люди, ab imo pectore, вірять що їхній творчий продукт комусь потрібен. Що ж, заперечувати цей факт означає втягти себе в інфінітично – зациклену дискусію, вийти з якої аналітичними засобами, не примушуючи себе стати на якийсь бік, неможливо. Тож і продовжуємо творити, кожним своїм словом, кожною дією збільшуючи ентропію навколо нас. Але, незважаючи на присутню українській літературі антифрагментальність, мистецькі пошуки часто приводять письменників і поетів до так званого стану «особливої реальності», як називав її К.Кастанеда. Це особливий стан світосприйняття, в який потрапляє, або свідомо креатує, митець. Часто, саме такий стан призводить до утворення надзвичайно потужного зв‘язку між твором і автором, який в подальшому транзитивно впливає на обох. Інколи цей зв'язок може стати на стільки сильним, що коли в творі гине головний герой, то автору нічого не залишається, як слідувати за ним в Наву. Та, незважаючи на таку потужність даного інструменту, стан «особливої реальності» продовжує бути надзвичайно крихким і ніжним. І стороннім вхід до цього капища літератури, суворо заказано. Та є лиш один спосіб довідатися, що в відчуває митець, про що він думає і що робиться в нього в голові, необхідно лише прочитати його твори. Але не просто читати написані слова, замало навіть читати між рядками, бо аби зрозуміти душу митця, потрібно відчути його modus vivendi. Отож обережно перегортайте сторінки і пам’ятайте, що перед вами «Заборонена реальність».
