НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 1406 ГОЛОСОВАТЬ!
Було то чи ні, але кажуть, що було – народився в Багдадській околиці хлопчик, здоровий та такий красунчик, що якост невтямки було, чому мати не надто втішилася новонародженому. Не зрадів і батько нащадкові, бо завчасу склепив очі у цьому світі. То ж за малим особливо не дивилися і він собі переважно вовтузився у піску біля дороги. Одного дня над Красунчиком схилилася жінка, найгарніша з тих, що міг собі уявити. Тільки була вона якась дивна – без звичайного покривала на голові, без посмішки на губах і з багряними взорами на руках. Красунчик був настільки вражений, що навіть не запам*ятав, як її звати. Та то і не дивно, ім*я тої жінки пишуть по-різному: то справа наліво, то зліва направо; але мало хто бачив її справжню. Чого варті самі лише епітети – священна, громадянська, холодна, вітчизняна, кровопролитна. З певністю можна сказати лиш те, що її пальці фарбовані червоною хною, ніби в нареченої. Колись потім, Красунчик, великий любитель казок, напише повчання про Забібу і царя. Але в тому уся біда, що такі вигадки переважно є правдою-навиворіт. Тому, як ретельно не читали б ми про кохану царя, що відкриває йому очі на страждання простого народу, але не побачимо в ній тої жінки без покривала і посмішки на обличчі. А тим часом вона сідала з Красунчиком край запиленої дороги і гортала здоровенну рукописну книгу. Малий зовсім не вмів читати, хоч йому здавалося, що писати він вміє – шкода, що вітер все замітає пилюкою. О, Красунчик вже тоді вивів закрученими рядками в*язі на узбіччі казку про ту жінку з кривавими пальцями та темнохняним волоссям. Не бачивши навіть священної книги, з якою років за шістдесят з чимось піде на шибеницю, він жадібно вдивлявся у розмальовані сторінки на колінах тої жінки. Дивні арабески скидалися йому на владні профілі царів, про яких розповідала Війна. Вже тоді Красунчик бачив себе як не Навуходоносором, то Салладдіном з Тікріту, то еміром великого халіфату... І завжди у тих проЯвах ішла за ним слідом та жінка без покривала з червоними від хни руками. Минав час і Красунчик гортав уже інші книги, дивився телевізор, навіть пробував курити грубезні гаванські сигари, але навіть той чад не помагав йому вирости у справжнього Красеня – як був Гусейном, так і не став Гасаном... Ніяк не рятували численні дорослі іграшки, що їх приносила малому пані з червоними вологими руками та без покривала. Пістолет, щоб стати доктором права, танк, щоб в*їхати в президентський палац, хімікати, щоб спробувати на своїх, літаки, щоб вирішувати суперечки з сусідами – що ж, великий лідер мусить мати зброю... Слід віддати належне і тій кістлявій жінці без покривала, котра як на весільний банкет, підфарбовує волосся та долоні хною, - вона дійсно не покидала Красунчика ні в підвалах, де він грався у таємну поліцію, ні в пустелі під час бурі, ні в норі, де худ, бавлячись у хованки. Вона була як матір йому – ніколи не плутала його з двійниками чи достоту подібними статуями. І як дружина сиділа на лавці у суді, з кам*яним лицем втупившись у його спину. А до речі, куди ж вона поділася, коли Красунчика не стало? Хто його зна...
