НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 3383 ГОЛОСОВАТЬ!
Відчуття істинності, можливо, втрачається там, де з’являються народні обранці. Адже, справжня правда, чомусь, завжди здається не правдоподібною і щоб вона стала правдою, необхідно додати до неї трішечки брехні. Так ми звикли сприймати світ й така наша розсудливість.
Вогняні “Херувими” зайняли свої позиції й готові до “двобою”. “Поле брані” все аж “посиніло” від спокою їхніх поглядів. У центрі — головний суддя — неупереджений ні до кого, але у синьому залі; жодних переваг, жодної допомоги, лише сурове дотримання правил й їх контролювання. Будь-яке порушення карається холодним поглядом й зауваженням, що знижує рейтинг. Отже.
Регламент до ефіру:
--Кожен із кандидатів намагається вести себе не вимушено й спокійно.
--По можливості, розрядити обстановку жартом. Атмосфера явно наелектризована.
--Кандидати ведуть себе по-різному: Віктор Федорович — Рухи розкуті, точніше, зовсім ніяких рухів, лише в перемінний час гримаси самі собою накладаються на обличчя. Всі необхідні дії виконують помічники кандидата, така собі імітація давно забутого “Царя-батюшки”. Руки по швам, відразу видно, що підготовка пройдена на відмінно — замість безглуздого розмахування “кулаками”, тепер вони знаходяться у спокої. Хоча, це може свідчити про відкритість людини? А от, подолати вирази незадоволення, лице Віктора Федоровича ще не навчилося.
Віктор Андрійович — вираз серйозності на обличчі й скованість у рухах була присутня на протязі усієї передачі. Що правда, намагався позбавитися, такого не комфортного відчуття, що сковує дії, але не досить вдало. Помічники-радники, даного кандидата, по-справжньому можуть називатися такими. Поради лилися звідусіль. Але підготовка виявилася не на вищому рівні. Як завжди Віктор Андрійович пасував на справедливість--“справедливі дебати”, вони ж виявилися правдивими не на його користь. Постать, до ефіру здається кам’яною; руки переплетені у замок й зложені на груді, що свідчить про замкненість. Лише інколи права рука направляється на своє звичне місце— до підборіддя. Так йому спокійніше. А, можливо, це свідчить про не аби які роздуми або потурання совісті.
Перше слово надається пану Януковичу і він із запалом починає ним користуватись, викладаючи власні позиції у ретроспективі вічного працівника “Божого й громадського”. Амплуа поставлене не без театрального шику— така-собі, проста людина, вічний працівник за світле теперішнє, “Чесний Громадянин”! Змістовна частина доповіді кандидата не відрізняється особливо різноманітними даними, віддалена критика опонента— головна їжа для роздумів. Хоча, інколи, критика блискуче подана, про що не можна сперечатись. Розмито подана стратегія розвитку країни. Вказування на її критичне становище як у економічній сфері, так і політичній. Згідно чого, смислове навантаження базується на банальних, усім відомим, фразах. А в основному — це критика опонента й його владні повноваження. Правда, вже зовсім рідко, пан Янукович, сам того не підозрюючи, майже приблизно цитує Макіавелі й Лао Дзи: “Бідними легше управляти”.
У рухах, жестах й міміці Віктора Федоровича простежується не аби яка підготовка. На обличчі, правда, безглузда, самозадоволена посмішка—так легше ховати гнів, або непорозуміння. На протязі усієї передачі, вона, як вічний сателіт, не сходила із уст пана Януковича. Жестикуляція повільна, спокійна й розмірена — відчуття власної значимості, владності, честі й гордості, що на сто відсотків виправдовує підібране амплуа. Хоча, в деяких випадках спостерігається різкість у рухах. Коли вказівним пальцем Віктор Федорович вказує до долу, як “барський” елемент поклоніння, або великим— собі за спину, туди, де ховається світле майбутнє. Це так звані цезарські імплікації. Інформацію подає м’яко, без поспіху, виважено. Зупинки у словах присутні, аби сприяти не тільки кращому впливу й розумінні слів, а використовуються і для заспокоєння людей й підвищенню рівня довіри, у даному випадку телеглядачів. Пом’якшений тембр інтонації руйнує різкий дисонанс між фігурою й посмішкою, створюючи гармонійний унісон даного образу. Ніколи не опускає очей із опонента або перед телекамерами, що свідчить про впевненість даного кандидата. Загалом почуває себе вільно, розкуто, наскільки це дозволяє вся офіційність, почуває себе “хазяїном” положення. У мові часто простежуються русизми, слова паразити.
А от на рахунок аргументованості відповідей, критики й доповіді то, як завжди вона відзначається потуранням дій опонента — минулих й теперішніх. Сприймали таку аргументацію телеглядачі візуально, слуховий фактор тут відігравав теж не меншу роль. Й тому вважати таку інформацію об’єктивною, правдивою можна було лише із відповіді опонента, його рухів, поглядів.
Віктор Андрійович:
Наступне слово надається пану Ющенко. Із вуст звучить подяка за минулі події, за невтрачені надії, за перемогу справедливості, за правильний вибір. Тобто, звучать звичайні популістичні заклики. Пан Ющенко не вказує на те “хто він” і “чим займається”, на відміну від пана Януковича, а різко від головних завдань переходить до розмитих реалій. Позитив полягає у тому, що змістовна частина, даного кандидата, хоча й далека від ідеалу, але все ж таки вона більш менш чітка й структурована. Правда, також базується на банальних, високо-звучних фразах. Критика опонента — звичайне явище, тим паче у нашій політичній системі, так звикли здобувати собі рейтинг. Й видумувати велосипед пан Ющенко навіть не намагався, а пішов тим же протореним шляхом.
Психологічний фактор досить неоднозначний. Жести, міміка, мова—все вказувало на невисокий рівень підготовки. Із першої секунди пан Ющенко опускає погляд до трибуни, там він і буде знаходитись до кінця передачі. Лише при відповідях погляд підіймався га потрібну висоту. Чи це звичайнісінький страх, чи невимушеність поведінки — важко відповісти, але, що це є мінусом то, це однозначно так. Суровий вираз обличчя, відсутня посмішка, повна зосередженість на проблематиці, така, що здається кандидат у президенти взагалі знаходиться не в аудиторії, так уміло він вислуховує й приймає двобій очима. Лише на аргументовану критику опонента, кам’яне обличчя відповідає “роззброючою” посмішкою. Руки знаходять на тій же трибуні, від замкненого стану Віктор Андрійович переходить у напівзачинене. При чому сама трибуна стає блоком у русі інформації. Все це вказує на так звані батьківські імплікації — іпостась сурового батька, що асоціюється із законом, правилами, справедливістю, покаранням, що погрозливо помахує вказівним пальцем на неслухняних дітей, на “свою націю”. Але який в змозі пробачити. Тут задіяний цілий комплекс елементів Баховена — “хтонічних богів”, й елементи фрейдизму й неофрейдизму. При чому сама постать пана Ющенка асоціюється із батьком. Його об’ємні жести рук, що описують повітря, прямо вказують на таке амплуа й вважаються популістськими жестами. Але, такі рухи часто переходили у надмірність— поглажування волосся або почісування носа. Що ж, добре коли людина почуває себе вільно й не помічає нічого навколо.
Мова спокійна, розсудлива, проста; різкого контрасту між словами й тембром й інтонацією не помічаємо. Лише темп викладення був трішки швидше ніж у опонента, що гальмувало засвоєння. Зупинки в словах присутні.
Аргументованість інформації явно хромала, при чому на обидві ноги. Лише сиві здогадки, або невдалі потурання. Явно така аргументація здавалась далекою від правди й об’єктивності, бо, можливо, вона й була правдою.
Важко сказати на чиєму боці кандидатів була перемога, тому програли обоє. От такі принци демократії й маємо. Аргументованість докладів явно була на стороні Януковича, а викладення інформації, її стислість й зрозумілість — Ющенко. Але, це нічого не змінює—програли обоє у образах, жестах і міміці. Психологічні фактори підсвідомо орієнтуються на певну людину, щоб потім кандидат імпонував електорату.
