НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 9658 ГОЛОСОВАТЬ!
Голубині пригоди
Якось йду я з прогулянки о шостій ранку. Бачу перед собою будинок. Гарний такий— хоч бери у вікна заглядай. Ну я і полізла заглядати. Спочатку позаглядала через всі штори на першому поверсі. Але ж мені першого мало. Тому, завівши моторчик— увімкнула пропеллер і полетіла на вікна другого поверху дивитися. Літаю собі, розважаюся, як раптом мені на плече голуб сідає. Рудий мов курка і такий же тупий, мабудь.
— Слухай, кажу, пернатий,— летів би ти звідси подалі, в мене прогулянка .
— Сама ти пернатий, образилася пташка, я тут-ки дама голубої крові, а ти чернь якась з пропеллером. Так що не брикайся і вези мене он до тієї антени, я на ній про життя подумати хочу...
Я хотіла спочатку цю даму голубоподібну за хвіст шпурнути кудись далеко і подалі. Але дуже вже стало цікаво, що голуби про життя думають.
— Добре, кажу, відвезу я тебе до тієї антени, от тільки у всі вікна в будинку позаглядаю, дуже вже мені прагнеться знати, які в кого вазонки по-домах стоять. Може тим часом про думи свої важкі розкажеш?
Голубиха набундючилася, глянула скоса, але погодилась.
— Добре, каже, слухай чернь думи мої золотоносні. Лечу я якось над полем, а там труп голубиний підгниває. А на серці в мене було тоді важко-важко. Сіла я біля того трупа. Спостерігаю, як мурашки пір’ячко його обсмоктують. Гірко так стало ну і думаю— бути мені чи не бути. Розумієш, в цьому така філософія зарита...
— А що тут думати?-дивуюсь я.
Облетівши ще один поверх, чкурнула вище.
— Розумієш, пташечко, і в першому, і вдругому стані ти у будь-якому випадку побуваєш, питання стоїть лише: „Коли?”,— Доганяєш???
Перната повела дзьобом і про щось задумалася.
— Чернь, вона і вдома— чернь. Ніфіга ти, пропеллерна, не зрозуміла.
— Ну раз не зрозуміла, тоді пішла нафіг!
І скинула її біля антени, до якої якраз підлетіла... все-таки я ж пообіцяла дамі голубої крові
* * *
Сонечко зранку так гарно світить, мухи гудуть, пташечки співають— приємно прокидатися. Вилетіла я зі свого гнізда, вітром насолоджуюсь, мошок гамаю— не життя, а рай! Лечу собі, кайфую і тут з-за якогось будинку вилітає дура на пропеллері. Не встигла я увернутися, як мені крило затягло під лопасті. Боляче, глотку звело— крикнути не можу, на землю падаю. Думаю:буду чи не буду?.. а та дура хоч би озирнулася— все по вікнах заглядає...
Впала. Бачу мене вже дві. Причому другу мене не впізнати:дохла якась, очка вибалушені, язик вивалився, пір’я пожмакане— мурахи поверху повзають, мухи обсідають. І так неприємно дивитися, аж сльози покотилися. Я їх давай зганяти— а їм хоч би хни. Ех, думаю— життя моє в муках скінчилося. Он рай брамами над антеною світить, а в мене навіть сил немає туди долетіти ...
Сумно стало. Так-сяк почала крильцями вихлопувати. Може вдасться, дотягну, по підвіконникам дострибаю? Подумала і пострибала. Як бачу— знов та дура на пропеллері летить, у вікна заглядає. Ну я на неї і всілася... хай до раю тепер мене довезе
* * *
Останнім часом прокидаюся з самого ранку під спів птахів і яскраве проміння сонця. Тоді я відчиняю вікно, беру зошит і ручку... Я сідаю на підвіконня і починаю записувати те, що наснилося уночі.
Коли-небудь, швидше чи пізніше, мені буде цікаво почитати ці нічні нереальні пригоди і думки... А зараз... зараз, після їх занотовування, я буду насолоджуватись абсолютною довершеністю яскравого, можливо сухого, можливо плаксивого ранку. І мене не будуть турбувати буденні проблеми, які прийдуть годиною пізніше... під ледь чутне дзеленчання старого поламаного будильника.
