НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 6057 ГОЛОСОВАТЬ!
***
Соня була найзвичайнісінькою дівчиною. Абсолютно нічим не виділялася, ані зовнішністю, ані поведінкою чи поглядами. Вона сміялася з того, з чого всі регочуть, плакала, коли ображали, засуджувала насилля і подавала милостиню. Закінчивши інститут на тверду четвірку, пішла працювати в банк касиром. Кінотеатр по середах, кав’ярня по неділях, вечорами Коельо... Банальніше не придумаєш.
- Ти знову невиспана. Читала допізна? Що цього разу?
- Та є трохи. Така класна книжка!.. „Вероніка вирішує померти”. Я й досі під враженням.
- Ти б краще з якимось хлопцем куди-небудь пішла.
- З яким? Де ті хлопці? У нашому банку лише один є чоловік – керуючий філією, та й той одружений.
Соня пригадала шефа – веселого, завжди стильно одягнутого, впевненого в собі. Здавалося, що все у світі підкорилося цьому чоловіку: гроші, працівники банку, клієнти, і, навіть, ліпнина в коридорах, яка вигідно підкреслювала його величну статуру. Вродливий від природи, Микола багато працював над собою: ходив у спортзал, до масажиста, відвідував косметичні салони. Всі жінки одноголосно стверджували, що жоден інший чоловік не може так гідно і водночас так сексуально крокувати довгим коридором.
- Трохи більше активності. Сходи до бару. Ініціативу треба брати в свої руки.
- Та Ви ж знаєте, я не така. Я не можу перша.
- А той Вітя, якому кредит оформляла? Він же запрошував тебе на каву.
- Та запрошував. Але він щось мені не подобається. Якийсь зелений, таке молов.
- Просто розгубився. Зате видно, що не ловелас, не вміє спілкуватися з жінками. Тому й варто з ним піти. Раз наважився тебе запросити, значить – дуже вже йому сподобалася.
Соня задумалася: «А може дійсно?.. Чому б і ні?..».
- Як твій Вітя? То як кава?
- Він не мій! А кава смачна була.
- Чого ти сердишся? Вітьок забирає тебе з роботи вже третій місяць, а ти – він не мій!
- Ми просто дружимо. Відчепіться.
Посада керівника операційного відділу вимагала належних фахових та організаторських умінь, відповідального ставлення до роботи, великої самовіддачі. Тому правління банку серед кандидатів одностайно зупинилося на кандидатурі двадцятип’ятирічної Соні, що постійно залишалася довше всіх на роботі, могла підмінити любого іншого спеціаліста відділу, яка так і не вийшла заміж, хоча Віталій донині два рази в тиждень забирає її з роботи.
- Вітаємо! Ми раді за тебе! - зустріли колеги Соню після її призначення. - На тобі і так цей відділ тримається, тепер ще будеш мати за це достойну винагороду.
- Дякую, дякую, я не очікувала, з чого почати... - розгублено промовляла вона.
- Ти справишся, ти – молодець. Стільки працювати!.. Зараз це так рідко зустрічається. Кар’єру успішно робиш, тепер може заміж вийдеш? Он Віталій чекає, не дочекається.
День народження і підвищення святкували гучно. Друзі, колеги, батьки виголошували тости про розум Соні, її працьовитість, добре серце, великі перспективи. Молодша сестра хотіла бути схожою на неї. Тато відверто пишався улюбленицею: «Сучасним молодим людям треба брати приклад з моєї доньки». Мама виголосила тост за Віталіка, майбутнього зятя.
Шеф приїхав на вечірку у самому розпалі святкового дійства. Його поява в дверях одразу змела увесь шум за столом. Він йшов до неї повз принишклих гостей з величезним букетом вишуканих квітів ходою впевненого господаря життя.
- Від імені правління нашого банку я хочу привітати в цей день…
Соня не чула жодного слова. Блаженна усмішка сяяла на її устах. Погляд блукав його постаттю, ніжився на обличчі і відпочивав на чарівних квітах. Вона повністю поринула у мелодію запаху троянд, який ВІН приніс для НЕЇ. Вона купалася у вкрадливому солодкавому ароматі, до якого долучався терпкуватий запах його чоловічих парфумів.
- …керівництво і я, в тому числі, сподіваємось, що відділ очолюваний нашою іменинницею принесе нашому банку величезні прибутки. За що й пропоную підняти ваші келихи.
Він присів на приготовлене для нього місце, пригубив придбаного Сонею спеціально для нього коньяку, скуштував з вази декілька ягід винограду, перекинувся кількома репліками із сусідами по столу і…
- Вибачте, змушений вас залишити. У моїй сім’ї теж свято. Сьогодні дружина народила сина!
Слова вітань зусібіч посипалися на новоспеченого тата. Всі гуртом заявили, що в такий день народжуються лише хороші люди. Розм’яклий Микола тепло попрощався з усіма.
Як тільки його постать зникла за дверима, застілля розгорілося з новою силою. Гамір, сміх, одним словом, всі щасливі. І лиш в іменинниці погляд ставав все сумнішим і сумнішим. Підтримуючи розмови, дякуючи, усміхаючись, вона подумки уже полишила своїх гостей, поринула у інші діалоги, бачила інші очі.
Соня пригадала ті вечори, коли затримувалася допізна і мала можливість ще раз зустрітися наодинці з Миколою, задаючи питання по роботі. А робила вона це настільки часто, наскільки дозволяло їй власне уявлення про пристойність. Тому і вивчила так швидко свою роботу, і вникла у обов’язки колег, тому таку молоду призначили керівником.
Соня добре пам’ятала запахи, які супроводжували її в ці щасливі, солодко-смертельні по силі, хвилини перебування поряд. Запах чоловічих парфумів, запах його кабінету, запах освіжувача повітря в машині... Іноді шеф підвозив додому ревну підлеглу, що затримувалася допізна на роботі. Це було щось неймовірне! Дорога, вогні, музика. Микола їхав завжди по об’їзній: «Сідай, заслужила».
«Господи, коли вони вже підуть?! Мені не потрібно вашої посади, мені не потрібно тих грошей, визнання. Мені нічого не потрібно!». Їй кортіло плакати, а доводилося посміхатися. Вона хотіла кричати. Несамовито, від розпачу і гніву. На світ, на себе…
Не привертаючи нічиєї уваги, Соня підійшла до балконних дверей, відвела рукою тюль, натисла на клямку, впускаючи в кімнату струмені свіжого вечірнього повітря. Лише один крок і вечірня прохолода балкону наче ножем відрізала гамір застілля. «Що мені до їхніх забав? Що їм всім до мене?»
У присмерку самотність видається безмежною. Вона підійшла до перил, підняла над головою наче крила руки і глянула у вічі сутінкового міста.
Відблиск шиби балконних дверей ковзнув по рукаві її плаття.
- А де наша іменинниця, де винуватиця нашого свята? – вирвалося з гамору кімнати і полетіло у височінь.
