НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 6442 ГОЛОСОВАТЬ!
Їх погляди зашпорталися один за одного. Спалахнув фейерверк, осліпив і оглушив їх обох. Вони стояли навпроти і ніяк не могли розминутися. Друзі прийшли на виручку - сміючись, познайомили їх, нічого не запідозривши. Та мить була короткою і вирішальною. Вони обоє зрозуміли, що вже ніколи не переживуть це знову з іншою людиною. Так буває лише раз в житті. Якщо б приятелі детальніше придивилися, то помітили б тремтіння рук, ніяковіння у погляді, роздуті ніздрі. Вони вспіли в ту мить вловити запах один одного, відчути швидке биття сполоханого серця, побачити усі морщинки, і навіть полюбити їх.
Вони примружилися від напруги і передчуття. Напівприкриті повіки ховали сяйво від зайвих очей. Наступної миті обоє водночас заціпили зуби так сильно, що аж під вухами напнулися жили. Їх тіла рвалися, неслися назустріч. Але не можна… Від того болю зводило судомами, затиснуті в кулак тріщали пальці, не тримали ноги. І знову ніхто нічого не помітив. Жвава бесіда, галас, жарти заповнювали простір. «Як добре, що всі зайняті собою», - подумали вони. І наважилися подивитися один на одного. І знову удар, наче струмом відкинуло, біль солодка, тягуча, пронизала все тіло. Аж запаморочилося в голові, занудило, вони вже ледь стояли на ногах. Третій раз глянути один одному у вічі уже не насмілилися.
- Па. Чудово провели час. Треба буде ще раз зустрітися.
- То давайте на вихідних повторимо у тому ж складі. Можна до нас на дачу поїхати.
Вона цього разу з чоловіком припізнилася. Всі вже розмістилися у саду, в тому числі і він з дружиною.
І знову удар, спалах, затьмарення. Пауза… Довга і коротка, як життя… Несила терпіти. Тіло не слухає вже розуму. Плоть сама веде туди, куди їй хочеться. Тепла хвиля вдарила у груди, ноги підкосилися, і вона впала йому в обійми. Сталеві м’язи, пружний живіт, сильні стегна – все відчула одразу, в ту ж мить, як повисла на його руках. Одразу і в неї звідкілясь взялися сили: випростала ноги, запустила пальці йому у волосся і на всі легені вдихнула запах, вже рідний і близький. Він однією рукою підтримував її підборіддя, а другою пестив шию, плече, руку. Вони покотилися травою, весело сміючись, як щенята біля сучки. Сонце гріло їхні тіла, промені лоскотали і заставляли мружитися. Від цього вони ще гучніше і заразніше реготали, міцно обіймаючись серед кульбаб. Ноги, руки переплелися, вони вже були нагі, наче Адам і Єва, такі ж невинні в своїй красі і бажанні. Її лоно кликало його, вона вже не хотіла чекати, вона була готова ще тоді, першої зустрічі, миті. Очікування? Навіщо? Це придумали скупі і бідні, ті, що не мають. А ті, що мають, хочуть брати ще і віддавати, пити і поїти, і так безкінечно, безупинно, цілу вічність, допоки житиме плоть. Він бачив, що вона готова, і не вагаючись, увійшов у неї, завмер і знову увійшов. І кожний наступний раз був першим… нетерплячим… спраглим… «Бери мене, пий мене, всю…»
Прокинувшись, вона помітила, що лежить всього лиш пару сантиметрів від нього. Він дивився у небо, закинувши руки за голову.
- Не спи, спечешся, - чоловік за неї турбувався, як завжди.
«То це був сон? Як добре… Але ні, ні, хай йому грець…» Вона боялася поворухнутися - раптом хтось запідозрить справжню близькість між ними, не ту, що пару сантиметрів, а істинну, де вони є одним цілим, одним тілом. Обом наснилося одне і теж, обоє пережили неймовірний танець плоті. Обоє зрозуміли, що наяву його ніколи не буде.
- Що то заснути на сонці – всім добре, а ви он які вимучені повертаєтеся…
