НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 8422 ГОЛОСОВАТЬ!
ОБІЦЯНКА
Скрипнули двері. Зіщулилася.Невже знову?серце почало гупати сильніше. Воно обернулося і глянуло на неї своїми милими рожевими очима, такими небезпечними... Замотала головою і ще більше закуталася у ковдру... "Не підходь... Не підходь..."-билося у її голові... Але Воно не чуло. Двері знову скрипнули і зачинилися, сховавши за собою рештки світла...
Воно підходило, невпинно насувалося всією своєю масою... Навіть в абсолютній темряві вона бачила ті ікла в Його пащі, бачила Його вивчаючий погляд... Як і тоді в перший раз...
-Будь ласка... йди.
Почулося Його легке хихотіння і ліжко скрипнуло під Його масою.
-Я не піду... Ти дала обіцянку.
-Обіцянки нічого не варті...
-Але ти їх все-одно виконуєш.
Вона схлипнула і відчула як Його важкі лапи опустилися на її тіло і почали помалу підніматись до її шиї... Відчула біля голови Його важке дихання.
-Я не хочу... йди...
-А хо тебе питає?
Воно забралося на неї, придавило всією своєю масою... Лапи помалу стискали її шию... Так, немов, Воно перевіряло, що з цього буде...
Страшно, гидко... Але вона сама пообіцяла.
Сама продалась.
-Я хочу жити...
-Ти живеш.
-Я хочу насправді жити...
-Це не можливо... Ти пообіцяла.
Якийсь дивний регіт піднявся в її середині... ТАК. Пообіцяла. Пообіцяла віддати своє життя, лиш би він був живий ще один день...
І день повторюється... І він живий зранку до вечора... він разом з нею... І потім все повторюється, починається знову... Ніч, грабіжники... смерть... І вона помирає за ще один день з ним... Хочеться жити...
Все сильніше Його лапи стискали її горло і чулося, як щось під ними хрустить... Лиш би пошвидше...
