НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 12463 ГОЛОСОВАТЬ!
Другу добу не вщухала розгнівана стихія, розгойдуючи величезний корабель, як вутлий човник. Ураганний вітер виривав з киплячої безодні почорнілі хвилі, і вони, пірнаючи в божевільному вихорі, безсило билися об сталеву обшивку пасажирського судна, яке наважилось борознити морські простори в цей час року.
Здавалося, що ось-ось настане кінець світу: налиті свинцевою вагою грозові хмари злилися воєдино з царством Посейдону, прагнучи поглинути освітлений неоновими вогнями океанський лайнер. Вода і вітер грали одну симфонію, під звуки якої кілька сторіч поспіль відправлялися на дно кораблі, захоплені в шляху штормом. Скільки скарбів зберігали вони у своїх трюмах, знали тільки мешканці недосяжних для сонячного світла глибин, але для них золото і діаманти, яке так жадібно цінує людство, не представляли ніякої цінності.
Водорості байдуже обволікали своєю густою мантією палуби військових крейсерів і торгових пароплавів, вигадливі глибинні риби ліниво пропливали повз колишні знаряддя головного калібру, електричні скати безроздільно господарювали в спустілих каютах. Ніщо в цьому одноманітному царстві вічного мороку не нагадувало про трагедії, що колись розігралися.
Білосніжний океанський лайнер уперто боровся із хвилями, що вал за валом набирали свою велетенську силу. З фанатичною завзятістю вони кидалися на корабель, але, зустрівши гідного супротивника, безвольно розсипалися на мільярди бризів.
Раптово вогненна свіча прорізала кошлаті краї хмар, що неслися над самим обрієм, і з них несподівано випав маленький шматочок Сонця. Опромінюючи пекельним світлом усе навколо, кулька, що світилася, здивовано застигла над капітанським містком, потім, немов примара, невагоме ковзнула до кают першого класу, вихоплюючи з пітьми злякані обличчя, притулених до ілюмінаторів, пасажирів. У цю мить дивовижний гуркіт розколов небо. Корабель здригнувся і небезпечно нахилився, переборюючи чергову атаку хвиль. Згусток сонячної плазми, видавши лиховісне шипіння, ракетою злетів угору і розчинився в штормовій імлі. Позбувшись від непрошеного посланця небес, корабель полегшено видихнув чорні клуби диму і став пробиватися крізь стіну хвиль та дощу...
