НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 6127 ГОЛОСОВАТЬ!
***
Вона буквально вибігла з дому. Вдихнула свіже повітря на всі груди. Замружилася від сліпучого сонця. Принишкла від радісно-навіженого щебету пташок. Малі горобці-пустуни мало не оглушили Її. Чудовий квітневий ранок увірвався в Її життя.
Вона охоче помчала на роботу. Автобус уже чекав на зупинці. Людей було небагато. Цього ранку не виникло бажання затулитися від світу Нірваною. Навпаки, хотілося чути спів пташок, гомін оточуючих, брязкання копійок, все те, що творить справжню музику.
- Будь ласка, передайте на проїзд. Дякую.
- Ой, водій, зачекайте, там дівчина добігає.
Всі були такі ввічливі, дбайливі. І усміхалися. Можливо тому, що автобус наповнився сонячним промінням і доводилося примружуватися всім. „Напрочуд, як сказала би Оля”, - подумала Вона, спостерігаючи. І засміялася радісно, безтурботно, як дитя.
- Ти чого?
Він з цікавістю поглянув на Неї. Мав би вже звикнути до отакого Її поводження, дивного, іноді курйозного чи лячного. Але Він щоразу зупинявся, якусь мить вагався, уважно вдивляючись в Її обличчя. Нічого загрозливого не побачивши, обов’язково запитував:
- Ти чого?
І отримував одну й ту саму відповідь впродовж уже багатьох років:
- Та, собі подумала.
Ніжно обійняв за плечі, пригорнув до себе настільки міцно, наскільки дозволяло місце в автобусі.
- Може вийдеш зі мною, пройдешся трошки?
- Добре.
Вона щасливо посміхнулася.
- Який красивий ранок!
- Так.
Сонячні промені гралися, весело стрибаючи по сизувато-сірому тротуарі, по різнокольоровій автомобільній смузі, по людях, що поспішали на роботу, на пари, а може хтось і на побачення. Вона ішла легкою ходою, ледь підстрибуючи, то крутила головою, то завмирала. Так чудно, і не зрозумієш, дивилася Вона на якийсь предмет чи в себе.
Замилувавшись Нею, Він пропустив свій поворот. Вони реготали на всю вулицю. Щасливі. Разом.
