Понедельник, 25 Ноя 2024, 16:52
Uchi.ucoz.ru
Меню сайта
Форма входа

Категории раздела
Без рубрики [124]
Миниатюры [231]
Сентиментальная [26]
Юмористическая [42]
Фантастика [0]
Ироническая [0]
Рассказы [158]
Статьи [234]
Новости
Чего не хватает сайту?
500
Статистика
Зарегистрировано на сайте:
Всего: 51647


Онлайн всего: 10
Гостей: 10
Пользователей: 0
Яндекс.Метрика
Рейтинг@Mail.ru

Каталог статей


Главная » Статьи » Проза » Без рубрики

Ностальгія.
НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 5058 ГОЛОСОВАТЬ!

Мертва тиша замовкла біля мого правого вуха. Загадковість немов біла наречена стояла і дивилась на мене через старе вікно. Невимушеність її рухів і ніжний погляд зачаровував мій розум.

Загадково, темно…мертво.

А насправді вічна ностальгія. Ностальгія ти де?

Правильно – тиша. Тебе завжди немає поряд. Тебе немає. Важко усвідомлювати твою відсутність. Загадковість, самотність.

Лише потім я зрозумів, що тебе немає – просто немає, лише шматочки засвіченої фотоплівки і не дописаний брусок крейди. Сліди від помади на вустах, сліди отих дорогих поцілунків, сліди, сліди, буквами стікали у слід за тобою через не прикриті двері…

Це немовби ти лускаєш насіння, а там порожньо. Находиш щось до болі близьке, і в дикому відчаї ти кричиш, і стрибаєш по колу високо піднімаючи ноги немов афро шаман.

Ностальгія це тоді коли виникає бажання вилізти на стінку і стрибати, стрибати в холодну воду, через міст, у ванну. Ностальгія це тоді коли серце плаче рубіновими сльозами і кров стікаючи із виколупаних очей боляче обпікає стоптане обличчя. Вириваєш собі вени із рук і вишиваєш ними рушничок. Він синьо-червоний виблискує в темряві смертю…

Це тоді коли хочеться заховатись під ліжко, а ти вже там, там під ліжком гризеш нігті і дико смієшся…

Ловити зірки ротом і намагатись чим довше протримати їх потім у роті, щоб не проковтнути…

Це важко…

Важко бути в ностальгії…важко…її покидати… важко без неї, бути в ній…

Важко сидіти на битому склі, і ліпити із сірої глини папуг без крил, а потім їх вчити говорити, і розповідати їм про небо, про те що вони могли б літати та крил не мають…

Важко співати і кричати від болі…

Важко…

А насправді тиша ріже ножем по вічному, і цей вічний дряп заплітає волосся, і залітає в голову роєм комарів. Кусає за очі, повіки, вуста. Я вдихаю тишу і вона випиває мою кров. Я засинаю, чорно плівчасті крила обнімають обгризене тіло і викидає в небо. Я сам серед безліч зірок п’ю самотність і співаю пісні-молитви…

Я безсмертний у своїй самотності…

Я смертний у своїй реальності…

Стою на сірій хмарі і плюю вниз, моя свідомість падає із краплинами мого я.

А де я?

де світ?

Де все?

Звичайно лише тиша. Тиша у відповідь і тиша у тиші. Сідаю і закриваю руками обличчя і і і і і і і і… мелодія старої річки, що стікає із неба до землі заколихує п’яну свідомість…

Лише ностальгія по ніжно далекій, по вічно бажаній сидить біля мене на хмарі і нюхає старий тютюн.

А мені самотньо…

Самотність синонім буденності рве моє тіло старечими рукам. Її покручені ревматизмом пальці боляче впиваються в тіло в серце виривають, витягають спогади, старі вицвілі світлини і кидають мені під ноги. Я боюсь відкрити очі, щоб не побачити цих речей, я боюсь спогадів, її образів, що колись поселились в стомленому тілі і виросло величавим персиком. Дерево красивоо зацвіло рожевими кольорами, і пелюстками відчаю обпало в невідомість, а потім, потім з’явились гіркі плоди…

Не смачні, малі тролі, вони сиділи на гілочках і сміялись , обривали залишки квітів, гризли гілки і саме деревооооо.

Ностальгія; береш старий холст і натираєш його желатином із білком, а потім вичавлюєш на долонь різних кольорів фарби і занурюєш пензель в кедровий лак, а потім у фарбу наносиш мазки на конопляну поверхню. Мазок за мазком лягає на полотно, зникає, розчиняється сірість серед темних кольорів ностальгії. Ностальгія, ностальгія.

Насипаю в руки різних пігулок, аж доти поки вони перестають поміщатись в мою долоню, вони різнокольоровими сферами спадають із неба на підлогу. Кидаю їх рот і запиваю великою кількістю коняку. Помирати так весело. Світ викривляється в твоїх очах. Хоча він і так викривився… ще тоді коли ти перший раз побачив ностальгію за старим вікном…

Ностальгія…

Ностальгія…

Білі ромашки на орному полотні…

Великий Бичків.

Серпень

2007

Все тексты автора Рустан
Категория: Без рубрики | Добавил: Lerka (17 Ноя 2012)
Просмотров: 467 | Рейтинг: 1.0/ 5 Оштрафовать | Жаловаться на материал
Похожие материалы
Всего комментариев: 0

Для блога (HTML)


Для форума (BB-Code)


Прямая ссылка

Профиль
Понедельник
25 Ноя 2024
16:52


Вы из группы: Гости
Вы уже дней на сайте
У вас: непрочитанных сообщений
Добавить статью
Прочитать сообщения
Регистрация
Вход
Улучшенный поиск
Поиск по сайту Поиск по всему интернету
Наши партнеры
Интересное
Популярное статьи
Портфолио ученика начальной школы
УХОД ЗА ВОЛОСАМИ ОЧЕНЬ ПРОСТ — ХОЧУ Я ЭТИМ ПОДЕЛИТ...
Диктанты 2 класс
Детство Л.Н. Толстого
Библиографический обзор литературы о музыке
Авторская программа элективного курса "Практи...
Контрольная работа по теме «Углеводороды»
Поиск
Главная страница
Используются технологии uCoz