Понедельник, 14 Окт 2024, 00:50
Uchi.ucoz.ru
Меню сайта
Форма входа

Категории раздела
Без рубрики [124]
Миниатюры [231]
Сентиментальная [26]
Юмористическая [42]
Фантастика [0]
Ироническая [0]
Рассказы [158]
Статьи [234]
Новости
Чего не хватает сайту?
500
Статистика
Зарегистрировано на сайте:
Всего: 51640


Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0
Яндекс.Метрика
Рейтинг@Mail.ru

Каталог статей


Главная » Статьи » Проза » Без рубрики

Хотілось жити
НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 6029 ГОЛОСОВАТЬ!

Вона знову бігла луком: така тендітна, юна, невинна, добра, сповнена найзаповітніших мрій.....Знову чомусь цей морок огортає. Важко дихати, щось спирає у грудях і ...виривається потоком сліз. А потім знову морок. Любити так хотілося. А тепер? Певно, що так, десь глибокоприховане бажання. Не справдиться ніколи. ...Знову босоніж розквітлим садом, крізь жах і ненависть до люблячих рук. Але в кінці саду прірва....глибока ритвинна. І луною відзивається крик у стінах прірви.

Знову цей страшний сон. А може це не сон. Занадто реальні образи і почуття. Вона підводиться: навколо темрява. Де вона? Їй байдуже, вже давно байдуже. Кричати вже набридло: ніхто не чує і не хоче чути, у всіх свої турботи, проблеми, всі кудись поспішають, не зупиняючись не на мить. Ні ... деколи обертаються, щоб подивитися з презирством, з ненавистю. А до чого та ненависть, кого чи що вони ненавидять....Вона підводить очі догори: ще мерехтить одинока лампочка. А чи давно вона тут – їй байдуже. Немає більше сил боротися з життям, воно перемогло...чи то вона зарано здалась. Ні! Не здалась – примусили здатись нелюди. Хотіла йти своїм шляхом, але той шлях у терні був.

Чомусь саме в цю мить згадався материн похорон – на ньому так темно було, як і в цій кімнаті. Калюжі, бруд, ллє дощ. Вона стоїть одна-однісінька на подвір’ї, і немає нікого. Падає на коліна, плаче в такт дощу. І ніхто не підніме, не обітре обличчя. Чому не дає щось померти, чомууууууу. Виє вона і кричить, стогне земля під її слізьми.

Повірила, що час – лікар, поїхала до міста, туди де збудеться її мрія. Прагнула, воліла бути собою, не заблукати лабіринтами несправедливості. Побачила: час – лютий вбивця, смертельна отрута, тарантул. Поглинула її ненависть, образа. Насильно опинилась у провулку зла... Усюди гроші, усюди гріховна розпуста... І не потрібні її роботящі руки, дзвінкий голос, розум. А потім знову повірила, що фортуна є, що це не ілюзія. Він був розумний, ні-ні не був, а є – і вона кривить посмішку – спаситель. Вона протягнула йому руки... Вона працювала день і ніч, ніч і день, а він в саме в цей час задумував гріх. Вона до цих пір не може забути...та й до смерті не забуде: крадькома він підходить до неї....вона кричала б, але вони самі. Він бере її за руку, а потім ....знову погасло світло(чи то вже мариться)....сильно, не роздумуючи б’є по обличчю – бо вона була проти, відпихалась.......А перед очима луки дитинства, юнацтва, вони і в той момент були перед очима – так легше біль терпіти. Без думок, без почуттів – тільки образи, так не відчуваєш фізичного болю. Потім йшла...ото як тепер... темним коридором підсвідомості. Опинилась на вулиці – в темноті, під дощем. Нестерпно болить десь у грудях, і ....не важливо. Заходить у провулок, сідає біля купи сміття...вже не дожене...і плаче. Тільки двічі так плакала: у матері на похороні, і тоді, осінньої ночі. А жити не хотілось. Тільки минуле здавалось реальним, дуже далеке минуле. А той замах руки – його руки –то не реальне, того гріху не було – вона все ще вдома, її люблять.

Тепер їй краще. Смерть її чекає, та їй вже байдуже. Вона знову підводить очі до стелі. Лампочка знову горить мерехтливим світлом. Добре, хоча б якось... так можна побачити куди встромляєш голку. Вона тисне на поршень – і смерть тече, біжить. Себе не шкода...ні, хіба що оте немовля ненароджене. Але воно має відчувати те, що й мати – а їй байдуже, ото ж і йому. Вона тисне сильніше...сил не вистачає вже й на це. Вона чує стогін, не свій – вона вже своє відкричала, це стогін дитини... і вона тисне сильніше, щоб не чути, щоб не бачити, щоб воно – дитя – помирало швидше... разом з нею.

............І смерть тече все швидше.......................

Все тексты автора Кира
Категория: Без рубрики | Добавил: Lerka (17 Ноя 2012)
Просмотров: 420 | Рейтинг: 1.0/ 5 Оштрафовать | Жаловаться на материал
Похожие материалы
Всего комментариев: 0

Для блога (HTML)


Для форума (BB-Code)


Прямая ссылка

Профиль
Понедельник
14 Окт 2024
00:50


Вы из группы: Гости
Вы уже дней на сайте
У вас: непрочитанных сообщений
Добавить статью
Прочитать сообщения
Регистрация
Вход
Улучшенный поиск
Поиск по сайту Поиск по всему интернету
Наши партнеры
Интересное
Популярное статьи
Портфолио ученика начальной школы
УХОД ЗА ВОЛОСАМИ ОЧЕНЬ ПРОСТ — ХОЧУ Я ЭТИМ ПОДЕЛИТ...
Диктанты 2 класс
Детство Л.Н. Толстого
Библиографический обзор литературы о музыке
Авторская программа элективного курса "Практи...
Контрольная работа по теме «Углеводороды»
Поиск
Главная страница
Используются технологии uCoz