Химерна література або або повний абсурд з присмаком РедБулу
НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 8347 ГОЛОСОВАТЬ!
Сплю. Бачу перед собою німецького солдата в рясі, Дмитра Харатьяна, Гошу Куценко і ще когось без личка але з дуже великими руками. Було сиро. Над головою швидко бігли кучеряві хмари. І я ніяк не могла зрозуміти як мене сюди занесло.
Сиділи ми всі у ліфті за круглим столом, у м’яких шкіряних кріслах з твердими спинками.
Харя (Так ми кликали Дмитрика Харатьяна), обкурився до зелених чортиків і тепер при спокійнісінько вів з ними філософські бесіди. Гоша Куця щось згадував про груди Орбакайте. А чоловічок „Великі Руки” намагався привернути увагу обох мужиків до якоїсь дуже цікавої математичної формули. Всієї розмови їхньої я не пам’ятаю. Мабуть через те, що мою увагу весь час привертав німецький солдат. Стояв він на краю есмінця разом з танкістами. Ті четверо, звичайно, так круто не виглядали (якісь там одежі послушників). Так от, солдатик в священицькій рясі постійно усміхався і намагався розвеселити мене еротичними танцями. Проблема була у тому, що з низу його не дуже то й було видно. Щоб ви зрозуміли, про що я. Поясню як це виглядало: есмінець з танцюючими у рясах солдатами --- мирно пливе собі по морю-океану. А ми у своєму ліфті без стелі і двох стінок, стоїмо в дерев’яному човнику посеред ріпакового поля. (До речі, зовсім недалеко від нас паслася Мілка, її доїли дві білки і через кожних дві хвилини на ведмеді під’їжджали бобри і забирали відро відбірного високооктанового бензинчику).
Хмарки над головою зупинилися. Зблиснуло і повалив дощ. Гриміло без перестану, причому дуже модно: пісенькою групи XS „Ти помніш”. Ніби все добре, але постійне ниття над головою: „Атпусті єйо, атпусті єйо”. Доводило до сказу. Тим більше, що в такт пісенці почала мичати Мілка. Зрештою пуля-дура, як паймаєш нє паймьош; білки намагалися заспокоїти Мілку, але та почала бодатися і взагалі намагалася пояснити, що вона бик, а биків не доять, навіть якщо вони геї. В результаті все море-океан було забите плаваючими на ведмедях бобрами, які застрягли в черзі за бензином від Гея Мілки. Німецького солдата-стрептизера у рясі було загублено у серед того натовпу. Гамір і боброві матюки на рахунок того, що крепкі орєшки ніщо в порівнянні з бюджетом просто бєшеним --- задовбували. Хотілося вискочити з ліфта, перескочити бортик човна і кричати: „Іксешки, я вам абєщаю --- стану самай лучшей я”...
Несправедливе життя... Іксешки цього в натурі б не почули. Надто вже сильно гриміло над головою: „Я помню”. Зрештою, відволікаючись від опопсовілої грози та інноваційної високооктанової продукції від Мілки, вирішила познайомитися з зеленими чортиками Харі. Пацани були цікаві, правда Гоші Куці моя зацікавленість ними не сподобалась. Він вважав, що я маю знати: „Що індиго --- це найбільше досягнення кольорової еволюції.” І що: „Дітей всього світу треба вчити українському законодавству ще зі школи... А тому я повинна скрутити вуха у трубочки і дозволити навішати на них лапші від концерну Мівіна”. Такий віріант мені не вподобався, тому я здерла з Харі його коханого зеленого чортика і гарно завалила Куці тим чортиком по носу. Зелененький із захопленням присмоктався до нового об’єкта кохання, от тільки любві не вийшло, бо в Куці розмова знову пішла про Орбакайте. Тож зелений чортик переключився на чоловічка „Великі Руки”. Мужик, на той час впадав вже у повний каматоз, адже ніхто не хотів знати як за допомогою симплексної таблиці підрахувати мінімізацію витрат на фірмі одуванчиків...
Не знаю що було далі. Бо все ж не витерпіла і вийшла з ліфта. За розсувними дверима була моя кохана рожева кухня, яку хтось гарно зафарбував сепією. Тут якийсь зовсім незнайомий ідіотик разом з колобком розпивали бутлю самогону.
В приміщені було дуже парко, тож після бездахого ліфта і скаженої опопсовілої грози я миттєво висохла. Аж пара повалила. В результаті чого в кухні стало не тільки вогко, але й захмарено. Маленькі хмарки пливли під стелею і намагалися всцикатися на когось живого. Колобок був не у захваті, бо за три ось таких сцикання розбух, бо був з борошна. І позбувся штанів, бо ті трісли. Ідіотику з самогоном було абсолютно офігенно. Він уявив, що самогонка то редбул і тепер, обдарований крилами, ганявся за хмаринками. Зрештою, хмаринки образились і попливли з кухні. Не так все просто б закінчилося якби „Великі Руки” не впіймав їх за дверима і не прив’язав би до них свого нового зеленого друга... Вже через мить Я, розбухлий колобок і ідіотик з самогоном вислуховували від „Великих Рук” як правильно складати логічні задачки для тестів на IQ і за якими принципами їх розв’язувати... Хмаринки кохалися з зеленим чортиком під стелею і підспівували Вівел вівел рок ю. А за дверима у ліфті, що стояв на човні серед ріпакового поля Харя з Куцею сперечалися що краще: зелені чортики чи Орбакайте. Зрештою німецький солдатик в рясі порадив напоїти Мілку і подивитися хто з двох оспорюваних суб’єктів з’явиться швидше. В результаті Куця і Харя получили від нового коханця Алли Борисівни прочухана, типу: „За приниження честі і гідності дочки останньої”... „Великі Руки” ніяк не міг допетрати, що нам його логічні задачки не цікаві і що краще грати в морський бій, тому пішов і приєднався до коханця Алли Борисівни... Харя і Куця стали найкращими друзями. Мілка, будучи биком перестала заперечувати проти задоволення її природних бажань. Черга бобрів на ведмедях одразу розсмокталася, тож есмінець знову стало видно. Гроза перекваліфікувалася і почала виспівувати гімн СРСР на українській манер (всі „СРСР” були замінені на „ненька Україна”)... В хмарок після любві із зеленим чортиком почали народжуватись салатові бурульки... Тож, як бачите, життя повзло своїм шляхом на широку ногу солодко, при цьому прицьмокуючи...
Прокидаюсь.
За вікном встає сонце. Що було вчора? Згадала: ,, Я дискутувала на тему химерної літератури”
