НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 4939 ГОЛОСОВАТЬ!
Тонко, ніжно, п’янко, легко. Кінець весни. Пухкі хмари, з якими прокидаються літні вітри, несуть нехолодні дощі. Дерева ледь втримуються, щоб не заплакати вранішнім дощем; на травневому листі завмерли у зціпенінні краплинки води. Цнотлива ніяковість рожевим пелюстком затремтіла на гілці при водоспаді. Ні осінь, ні зима не заглядали в цей край. Тінь печальної самотності і відчайдушного сну не втримувались на сонячному промінні ілюзорного світу. Тут кожне дерево зашелестить тобі історію всесвіту. Історію без кінця, історію, що витече з твого серця лиш торкнешся очима світлову барву тіней на схилі гори, вдихнеш запах роси, і подаруєш цілунок прохолодній воді. Діти темряви бояться світла, як і діти світла уникають пітьми. Коли місяць торкається неба у дзеркалі сяйва сонця - два світи стикаються. Діти танцюють під місячним сяйвом і нікому не треба малювати картинки «Хто вони». Та не все так, як книжка писала, зайшов в кімнату, що нагадувала реаліті шоу "Біг брозер"... "Бабмуковий гай можна вмістити в Світ, але Світ в бамбуковий гай не вмістиш". Тепер здихаю... це ж треба було розплющити очі всього лиш на мить... Рекламні транспаранти залишені при дорозі за сорок років вкрились сірістю і дивакуватими візерунками опустілого міста. Ще тоді, коли ці вулиці цвіли азартом життя і пашіли гламурними дівчатками в суші-барах і фан-центрах, що могли завжди запропонувати місце в якому тобі знадобиться не більше чим дві маски, відкривали свої обійми і казали: Вітаємо мешканців та гостей міста! Виміряйте свій ріст та вагу!». Кожен шукав свого місця, хто не знаходив – то й вибивався врешті-решт у люди - будував віллу на Мальті, чи закінчував успішно Єльский університет, ще інший відкривав фірму нерухомості в Лондоні, а у Львові все було по-старому. І люди ніби ті самі. Лише цінності модернізувались, а шкода – пост-модерн таки кращий, і він, на диво, не зміг проявитись. Тому натрапивши на космічну галантерею мало хто дивувався, що він так протупив стільки років у темноті. «Гламур маст дай, зе модерн, річ енд бютіфул ар камінг.» «І просто валяєшся і всцикаєшся». – сказав мені колись друг. Вибач читачу за таке продовження після чаруючого початку. Просто потрібно ввести вас в курс справи, де ви жили у своїх колишніх життях... Так! Саме у Львові! Лемберг! Леополіс! Львув!Львов! Яма, в кінці кінців! Іноді мені здавалось, щоб пройти в цей світ, потрібно було перейти тестування на виживання у Львові. Де надмірна тупість і алогічність проявлялась у всіх соцверствах. Покоління змінювали покоління і все гірше та гірше продовжувало традицію свого роду. Розповім вам історію родини N. За давніх часів на далекому заході проживала дівчинка на ім’я Жанна. Жанна любила себе та оточуючих. Нерідко її прозивали Александрійською Блудницею, або по-простому – бляддю. Вона була генієм кохання, царицею у сфері сексу та надмірного нецензурного вираження при грубому спілкуванні з протилежною статтю. А ще вона була лесбіянкою. До 25 років точно. Жанна цінувала багато речей, зокрема своє тіло, гроші і заможних чоловіків. А для кохання в неї був один. Справа в тім, що в Жанни був друг, він не був кимсь важливим, по-суті виконував роль великого комбінатора внутрішньо-міського життя… та про це ніхто не знав, навіть самі мешканці. Він змінював тканину життя лише для забави. В одній такій забаві, Друг(назвемо його так) натрапив на записку, що була причіплена до електричного стовпа: «Шукаю помешкання, платити не буду, можу трахатись два рази в місяць. Жанна. Шукайте мене біля Нептуна, Площа Ринок». З того часу це місце стало улюбленим для Друга. Ні, він не зразу її знайшов і запропонував свої послуги, навпаки, обережно сидів навпроти і вивчав... Після тижня такого спостереження Львівська Блудниця не втрималась і вирішила взяти ініціативу в свої руки: - Пане, таке враження, що плануєте мені щось сказати вже близько тижня. - Планую, не бачите? - А скільки, скажіть, чекати? - Хвильку... Скажіть, ви добра коханка? - Надзвичайна! - То ж дозвольте мені вас покохати і я вам дам свою квартиру... - Не обіцяю, що буде щось у відповідь... - Я навіть не питаю... Отже погодились? І погодились. Так вони потоваришували. Спочатку кохання таки було, потім була надзвичайна зацікавленість одне другим, настільки, що передбачити думку іншого ставали просто, як два пальці об асфальт. А потім, як у старому кіно, вона поїхала.. далеко поїхала та навіть повернулась. Але зустріла Друга вже з сім’єю. Друг впустив її у свій будинок і навіть одружив її зі своїм товаришем. Та все-таки усі їхні діти були виключно від нього. Старе покоління залишило цей світ швидко і мабуть потрапило в рай. І залишило по собі новий цвіт родини N. Та не про це йдеться, а ну вас всіх, слова не важливі =)
