<div style="text-align: center;"> </div>
Читання монографії може бути надзвичайно захопливим. Не вірите? Візьміть у руки дослідження науковця із Бердянська Софії ФІЛОНЕНКО «Масова література в Україні: дискурс/гендер/жанр». Охоплено широке коло питань: від з’ясування феномену масової літератури, жанрової системи — до етапів формування популярної белетристики в Україні.
Контекст дослідження — надзвичайно широкий: як науковий, так і власне літературний. Залучено навіть коментарі з відповідних форумів електронних ресурсів. Заінтригувати можуть навіть назви розділів: «Український супермен…», «Тип супержінки…», «Паранормальний романс…», «Між Стервою і Незнайомкою…», «Жінка і чоловік на кухні…»
— Масова література — другосортне, дешеве чтиво. Тобто низьке — на противагу «високій літературі». Така настанова панувала в культурі соцреалізму. Чи не це стало причиною, зокрема, того, про що ви пишете: «В академічному літературознавстві масова література досі залишається в становищі позашлюбної дочки чи пасербиці»?
— Насправді з соцреалізмом усе не так однозначно. В СРСР добрим тоном вважалося лаяти буржуазну масову літературу — як «отруйне чтиво», котре споживають неодмінно «учасники фашистської війни». Але в країні Рад слово «масова» могло бути позитивним: «масова пісня», «масові свята», професія «масовика». Соцреалістичні тексти продукувалися за типом масових, їх тепер кваліфікують як кітч. Засуджували масову літературу і в Європі, і в Америці. Людині, яка прагнула виглядати інтелектуалом, не можна було зізнаватися в захопленні детективами. Моє дослідження почалася тоді, коли я захищала кандидатську про сучасну жіночу прозу — інтелектуальну, і за звичкою теж різко відмежовувала її від «нікчемних» мелодрам. Опісля здивувалася із власної категоричності: дамські романи я теж читаю, і не без задоволення, то чому їх треба відкидати з літературного процесу? Захотілося з цими жанрами розібратися, хоча б для себе. Консерватизм наукового середовища перебороти непросто. Масова література — це табу. У нас пишуть зневажливо: «попсятина», «макулатура», «словесна жуйка». Ці кліше не дають змоги зазирнути вглиб явища. Лише в останні десять років бачу якісь зрушення, здоровий інтерес українських філологів до того, що читають мільйони людей в усьому світі.
— Поява масліту в Україні пов’язана з державною незалежністю. Виявляється, фактично менше як за два десятки років у нас з’явився мало не повний спектр жанрів, як стверджуєте ви у своїй монографії: бойовики, авантюрно-детективні романи, ретро-, історичні, готичні детективи, воєнно-історичні, кримінальні пригодницькі романи, медичні, психологічні трилери, феміністичні неонуари тощо. Чи справді є таке розмаїття, чи ви змушені були трохи «підігрувати»?
— Незалежність — символічна межа, це падіння залізної завіси, лібералізація суспільства, це, зрештою, ринок, куди потрапила і наша книжка і де опинилися наші письменники. Масова література — приваблива ніша для видавця. За останні двадцять років в Україні з’явилося багато цікавих імен, книжок, проектів, жанрів, їхня кількість зростає, як снігова куля. У своїй книжці, на жаль, залишила за бортом чимало знакових імен — Марина і Сергій Дяченки, Андрій Курков, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Олександр Вільчинський, Сімона Вілар, брати Капранови… Кожен вартий окремої студії. Це, до речі, проблема всіх дослідників масової літератури: темпи й обсяги видання її такі, що вичерпно описати всі твори нереально.
Доводиться обмежувати матеріал. Ще одна проблема — якість текстів. Далеко не вся українська продукція читабельна, цікава. Тобто відбувається нормальний процес добору кращих книжок, а 95 відсотків забувається.
<div style="text-align: center;"> </div>
— Суспільство споживання і масова література тісно пов’язані між собою. Чи вбачаєте ви в розвиткові останньої загрозу для «високої» літератури?
— Масова культура і література будь-кого вразять своїми масштабами, потужним впливом на суспільство. Завжди є багато схильних бачити в популярному мистецтві лише небезпеку, охочих утекти від цього дев’ятого валу і сховатися у вежі зі слонової кістки. Але хіба може сучасна людина уникнути масової культури? «Та вийдеш ти з затишного покою…» — як писав Ольжич, щоправда, про політику. Може, в масовій культурі краще бачити не загрозу, а шанс? Створити своє, оригінальне, що може стати візитівкою у світі — як японські ніндзя, бразильська ламбада…
Масова та «висока» літератури — два поля зі своїми законами, функціями, аудиторією. Вони співіснували багато століть. Масова література оперативна, її цікавлять свіжі факти, гарячі події, її персонажі актуальні — олігархи, жінки-стерви, екстрасенси, метросексуали, зірки шоу-бізнесу. Втім, мода швидкоплинна, сюжети й герої швидко старіють. Найцікавіше переходить у «високу» літературу, там уже відбувається глибша рефлексія над сучасністю. Тому масова література — це радше резервуар тем, сюжетів, героїв для літератури «елітарної».
— У дослідженні ви вдаєтеся до аналізу нових для української реальності понять: «бренд», «культовий письменник», «бестселер», «піар». Тобто ми повторюємо давно напрацьовані в західному суспільстві схеми витворення і просування відповідного продукту? А чи маємо щось питоме, своєрідне в цій сфері?
— Не погоджуся, що ці поняття абсолютно нові. Може, слів таких не існувало, але про феномен суперпопулярності «Сонячної машини» Винниченка критики говорили дуже активно ще в 1920 — 1930-ті роки. Чим це не бестселер? Ми погано знаємо національну традицію популярної літератури. Нещодавно відкрила «сенсаційні» повісті Семена Ордівського, це псевдонім Григора Лужницького, драматурга і театрознавця, емігранта. Книжку надрукувало тернопільське видавництво «Богдан» у серії «Український детектив». Підозрюю, що наша літературна історія приховує багато цікавих явищ, які чекають на своїх видавців та дослідників.
Закони ринку, закони просування продукту мусять діяти однаково в усіх країнах. Наша національна специфіка в цьому секторі — це потреба залучити масового україномовного читача, а може, і створити такого читача. Наші письменники надзвичайно креативні, коли йдеться про завойовування читацьких симпатій. Наприклад, київські квести від Лади Лузіної та її акції в музеї Булгакова, «літературні кулеші» на фестивалі «Країна мрій». Авторам доводиться бути вигадливими, ініціативними, бо інфраструктура книжкового ринку нерозвинена.
— Та незначна кількість журналістів, які пишуть про літературу, закидають українським авторам масової літератури брак оригінальних сюжетів або недотримання законів жанру. Як дослідник і читач, що ви на це скажете?
— Про оригінальні сюжети в масовій літературі взагалі говорити складно. Усе розмаїття можна звести до кількох формул: любовної, пригодницької, фантастичної тощо. Читачі люблять твори тому, що ті відтворюють традиції, закони жанру. Якщо ці закони не дотримані, то настає розчарування. Наприклад, книжку продають як детектив, а в сюжеті немає загадки вбивства і розплутування злочину. Все, більше цього автора не куплять! Щоб закони жанру діяли, потрібна ціла індустрія. У Європі та США є «жанрові профспілки» — детективістів, авторів любовних романів, трилерів, ці об’єднання стежать за чистотою жанру, є професійна критика. Друкується безліч посібників для початківців, видавництва чітко формулюють вимоги до кожного жанру, серії. У нас ця індустрія ще тільки формується. Звісно, дослівне дотримування законів жанру може цей жанр убивати, це сталося, приміром, із класичним детективом. Порушення його правил призвело до появи «крутого» детективу, трилера. Мелодрама без «happy end», без фокусування на любовній історії, написана в грайливо-іронічному тоні, — це вже «чикліт», новий жанр. Але ці експерименти мають сподобатися публіці.
— Ви охопили дослідженням, здається, чи не весь масив відповідних текстів. Оскільки в Україні проблеми з розповсюдженням книжок, елементарне запитання: де ви їх брали?
— Яке болюче питання ви поставили! У Бердянську проблематично швидко дістати сучасну українську книжку. І я, і мої колеги тягнемо їх валізками з Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська. Використовуємо кожну поїздку, щоб придбати новинки, запитуємо одна одну, які видання переглянути найперше.
— Чимало хто покладає сподівання на розвиток масової літератури як чинника «українізації» читачів в Україні. Ваша думка?
— У цьому є раціональне зерно. Успішний україномовний продукт: книжка, фільм, пісня — приваблює широкі маси. Тільки ж не варто забувати, що основна функція масової літератури — розважальна, психотерапевтична, а зобов’язувати авторів дбати про українізацію… Хіба в нас немає держави для цього, громадських організацій, партій? Можна подбати про пільги для української книжки, про те, щоб відродити мережу книгарень по всіх райцентрах. Мені імпонує думка Андрія Кокотюхи: книгарень має бути стільки, скільки виборчих дільниць.
Людмила ТАРАНДжерело: День
|