Тема реферату:
Київські мости
План
Вступ
Основна частина
- Київ до мостів
- Від Миколаївського ланцюгового до моста Метро
- Міст Патона
- Маленькі історії великих мостів
- Проблеми і розвиток київського мостобудування
Висновок
Список використаної літератури та інших джерел
"Город Киев прекрасный, город счастливый.
Над разлившимся Днепром, весь в зелени каштанов, весь в солнечных пятнах..."
Михаил Булгаков
Вступ
Булгаков був закоханий в Київ. І не тільки він. Багато відомих світових літературних, політичних та історичних діячів, приїхавши один раз до нашого міста, вже не могли забути його красу і вишуканість. Про Київ написана багато книжок, оповідань, віршів. Всі вони випромінюють повагу та шану цій перлині світу. Київ – це одна велика перлина історії, архітектури, та ще безлічі різних галузей. У своїй роботі я хочу зупинитися на одній з граней перлини, яка не є найяскравішою, але без неї Києва не було б як такого. „Зачинателем” цього питання, певно є Дніпро, що ділить столицю на два береги. І чи хіба були б вони однин єдиним, якби не ті красені мости, що ніби стріли нависають над могутньою течією річки.
„...І міст Патона, як ракета пущена,
Во дні грядущі із сучасних днів...” -
писав про київські мости український поет Борис Олійник. І дійсно, зважаючи на ту неймовірно насичену історію столичних мостів, можна впевнено стверджувати, що саме вони здійснюють зв’язок не тільки минулого з сучасним, але й сучасного з майбутнім.
Давня й цікава історія київського мостобудування. Ще легендарного полянського князя Кия літописець назвав "перевізником", бо саме перевіз поблизу княжого села Берестова, на нинішніх Видубичах, сприяв становленню Києва як столиці Русі.
Загальна довжина всіх київських мостів займає провідну позицію у Європі. У столиці 150 мостових переходів. 33 через Дніпро, 82 шляхопроводи, і більш ніж 35 пішохідних мостів.*
Ви майже кожного дня перетинаємо Дніпро, сидячі в транспорті, чи їдучи в метро. Але чи хоч раз Ви задумувалися над тим, що зараз пропливає під вами? Скільки років тому чи іншому мосту, яка в нього історія, і чому він взагалі побудований. Але певно ви не раз милувалися видами Києва з лівого чи правого берегів, і тому, особливо в ночі, помічали наскільки красиво і поважно несуть себе столичні мости над Дніпром. Кожен з них, так як і люди – індивідуальність. У кожного своя історія народження і життя. Більшість з них описані у багатьох книгах не тільки українськими, але й іноземними письменниками. До будівництва декількох київських мостів були залучені найкращі архітектори, а деякі навіть не мають світових аналогів.
Ще питання: а вас ніколи не цікавило, що було замість них раніше, тоді коли люди ще не мали таких технічних можливостей? Як переправлялись з одного берега на інший? Ви ніколи не задумувались, що можливо, саме завдяки мостам, чи їх подобам в давні часи, Київ зараз стоїть на двох берегах, а не на одному.
Я сподіваюсь, що прочитавши цю роботу, ви знайдете не тільки відповіді на всі ці питання, але й дізнаєтесь для себе ще багато цікавого. І тоді, проїжджаючи будь-який київський міст, ви будете тепло посміхатися, адже знатимете, по чому ви їдете.
* за Ю.В. Павленко „Нарис історії Києва”
Київ до мостів
Сьогодні кожному з нас, щоб перейти на інший бік Дніпра не потрібно робити надмірних зусиль. Достатньо просто зловити маршрутку, чи пройтись пішки. Але в давні часи, наприклад в Х1Х столітті, перехід Дніпра розцінювався як подвиг. Історія знає відомий факт, коли двоє відомих українських діячів Микола Костомаров та Тарас Шевченко ледь не потонули у Дніпрі повертаючись з Броварів. А все тому, що єдиним способом, в той час, перетнути річку - було пройти по льоду. Знаючи могутню течію Дніпра, який навіть в суворі зими не замерзає повністю, можна собі уявити якому ризику піддавали класики історію української літератури. Але іншого шляху не було. Монументального мосту ще не існувало в проекті, а понтонні мости, що кожного року будувались нові, перед холодами знімали. Звичайно ще лишалась можливість переправитися на інший бік за допомогою човнів. Та великі пороми лід намертво приковував до берегів, а власники маленьких човників, знаючи норовливий характер дніпровської води боялися навіть виходити на риболовлю.
Відсутність в той час будь яких способів переправитися на інший берег суттєво відображалась на житті киян. Оскільки рух по основній „трасі” – Чернігівській дорозі припинявся, то завіз продуктів суттєво зменшувався, що призводило до зростання цін. Крім того, багато киян мало маєтки на іншому березі, інші - родичів.
Але зимовий лід, та час коли він починав танути означав ще й початок народних забав. Ще до того, як встигали поставити понтонні мости, київські герої не втрачали шанс хизуватися своїм вмінням перебігати річку по глибам льоду, що пливли за течією. На такі гуляння збиралися всі околиці, щоб поспостерігати як черговий парубок з легкістю долає кількаметрові відстані, не лякаючись крижаної води та швидкої течії.
Після того, як лід танув свою роботу починали пороми, чи як їх тоді називали – барки. На обох берегах вишикувалися величезні черги. Переправ було кілька. Зображення такої переправи видно на плані Києва XVII ст. Працювали одразу 3-4 : Магістратська (біля колони Магдебурзького права),Спаська (напроти Аскольдової могили), Наводницька (біля Видубицького монастиря) і Либідська (біля гирла річки Либідь). Переправи обслуговувалися солдатами-саперами, які допомагали загружати людей та товари, та київськими перевізниками, які знали Дніпро як свої п’ять пальців.
Незважаючи на швидку роботу переправ, черги все одно були неймовірно довгі, і бувало, що люди, по декілька днів чекали своєї черги. Тоді, береги Дніпра починали нагадувати циганський табір. Люди розкладали свої речі, готували їсти, вели світські розмови. На рівні зі звичайними селянами сиділи поважні чиновники. На переправах розкладались балагани, зайшовши у які можна було поїсти, та випити чаю.
Більш заможні мандрівники залишали своє майно на руки челяді, і поки та чекала на відправлення чергової барки, за невелику платню відправлялась до Києва на маленьких приватних човниках. Що тоді виконували роль таксі. Петербурзька фрейліна та драматург Олімпіада Шишкіна, завітавши одного разу до Києва, якраз на час початку переправи написала наступні рядки:
"У нас, на севере, - замечает она, - едва ли обошлось это без спора и крика, но здесь, в виду киевских святынь, все покорялись необходимости... Люди разного звания и разнообразно одетые сидели на повозках и на возах или спокойно прохаживались, как будто издавна привыкли так ночевать".
Загалом переправи стали невід’ємною частиною суспільства. Сюди вже просто приходили люди, щоб поспілкуватися, приємно провести час.
Після того, як лід сходив, це частіше було десь наприкінці травня, береги висихали, і у київських саперів з’являлась можливість встановити понтонний міст. Частіше за все його ставили на Наводницькій переправі (яку можна вважати матір’ю моста Патона, бо вона стояла саме на його сучасному місці). З обох берегів натягувався міст, саме натягувався, а не споруджувався, і за допомогою плотів його „випливали” на потрібне місце, а там вже за допомогою якорів закріплювали.(фото1)
Фото 1
Взагалі київські сапери були відомі своєю майстерністю будувати мости далеко за межами Києва. У 1877 році, під час форсування річки Дунай, генерал Драгомиров наказав їм спорудити переправу, через місце яке взагалі було не пристосоване для цього.* І вони впорались з цим завданням, переправа навіть не похитнулась. Крім того, ще раніше, до приїзду цариці Єлизавети ІІ до Києва, вони змогли змайструвати майже кілометрову конструкцію з дерева та лози. Вона чудово трималась на воді, не прогиналась під вагою, і взагалі дуже сподобалась імператриці. Ось цитата з щоденника її мандрів :
„...Для шествия через Днепр, - отмечалось в официальном журнале путешествия, - сделан на расстоянии 450 сажен изрядный деревянный мост, при котором ни судов (понтонов), ни железа, ни канатов, и никакого другого укрепления, кроме одного дерева и из тонких лоз сплетенных веревок, нигде употреблено не было и который при том был так тверд и плотен, что, хотя во время шествия весь он от одного конца до другого лошадьми, людьми и колясками покрыт был, однако ж не токмо никакого повреждения ему от того не учинилось, но и мокроты никакой на нем видно не было”.
Звичайно вміння саперів неможливо піддавати сумнівам, але Київ тим часом ріс. Кількість людей зростала, і переправи лишалися незмінними. Це призводить до того, що черги збільшуються до величезних розмірів. Постала важлива проблема, вирішити яку, можна було лише одним чином – побудувати капітальний міст через Дніпро.
* за Олександр Анісімов „Киев и киевляни. Я вызову любое из столетий...” 1-2 том.
Від Миколаївського ланцюгового до моста Метро
20 серпня 1848 року було закладено перший капітальний міст через Дніпро. Його було закладено у місцевості Аскольдової могили, адже вона розглядалося інженерами як найсприятливіше за своїми геологічними позиціями, і крім того, в тому місці був стриманий потік Дніпра, який не міг порушити міст.
Будівництво було довгим і важким, адже це був практично експеримент. Довжина моста склала 777 метрів. А вагою він був сто тисяч пудів. Нарешті у 1855 році міст був відкритий для постійного руху за наказом імператора Олександра ІІ, який сам прибув на відкриття. Ланцюговий міст назвали Миколаївським. Про подію відкриття мосту є багато історичний фактів. Зокрема особливо яскраво її описує історик і літератор Лєсков М.С. у своєму творі „Перські антики”. Ось що він пише:
„...Между тем мост был окончен, и к открытию его в Киев ожидали государя Николая Павловича. Наконец и государь прибыл, и на другой день было назначено открытие моста. Теперь ничего так не торжествуют, как тогда торжествовали. Вечер накануне был оживлённый и весёлый: все ходили, гуляли, толковали, но были люди, которые проводили эти часы и иначе.
На тёмном задворке шияновских закуток и поморы и филипоны молились, одни с тропарем, другие без тропаря. Те и другие ждали необычайной для себя радости, которая их благочестию была "возвещена во псалтыре...".
„...Густые толпы людей покрывали всё огромное пространство городского берега, откуда был виден мост, соединивший Киев с черниговскою стороною Днепра. Только более страстные до зрелищ или особенно патронируемые кем-нибудь из властных нашли возможность протесниться "за войска", расположенные внизу у въезда на мост и, наконец, шпалерами вдоль самого моста. Но таких счастливцев было немного, сравнительно с огромными массами, покрывшими надбережные холмы, начиная от Выдубицкого монастыря и Аскольдовой могилы до террас, прилегающих к монастырю Михайловскому. Кажется, без ошибки можно сказать, что в этот день вышло из домов всё киевское население, чем тогда и объясняли множество благоуспешно сделанных в этот день краж. И, несмотря на всю длину этой страшно растянутой береговой линии, трудно было найти удобное место. Были люди, которые пришли сюда спозаранка с провизией в карманах и крепко заняли все наилучшие позиции. Оттого зрителям, которые пришли позже, нужно было переменять множество мест, пока удавалось стать так, что была видна "церемония". Были люди, которые взлезли на деревья, были и такие смельчаки, которые прилепились к песчаным выступцам обрывов и иногда скатывались вниз вместе с своим утлым подножьем. Случайности в подобном роде вызывали весёлый хохот и шутливые замечания. Было довольно неудовольствий по поводу обидного обращения господ военных с цивическим элементом, но всё это до судов не доходило. День открытия "нового моста", который нынче в Киеве называют уже "старым", был ясный, погожий и превосходный по впечатлениям. Люди тогда свободно угнетали "аршинников, хамов и штафирок". Духовенство тоже претерпевало от этого зауряд с мирянами и тоже не жаловалось. Это было в порядке вещей...”.
Що ж собою представляв цей перший міст через Дніпро? Весь міст спирався на п’ять цегляних „биків”, які біля основи були обкладені гранітними глибами (залишки яких, врешті-решт пішли на п’єдестал пам’ятника Богдану Хмельницькому). (фото2)
Фото 2
Верхівки „биків” були у формі арок з баштами з обох боків. Це арки з’єднувалися між собою за допомогою залізних ланцюгів, кожна ланка вагою 192 кг. Всі металеві частини моста були виготовлені і привезені з Бірмінгему.
Оскільки Дніпро завжди був наповнений човнами, то постала проблема проходження під мостом пароплавів. Але її швидко вирішили за допомогою розвідної частини моста. Принцип її дії базувався на засадах „обертального кола” і тому легко приводився у дію чотирма людьми. Пізніше міст трохи „підняли”, труби пароплавів навчилися складати, і розвідна частина стала непотрібною.
Сам міст був надзвичайно громіздкою спорудою і потребував на своє утримання немалих коштів. Для цього Міська Дума встановила мито на проїзд мостом: за провезену корову – 6 копійок, за кобилу – 9 копійок. За однокінну підводу – 20 коп., та 40 за двокінну. Трохи згодом встановили мито і на проїзд моста автомобілем.
Крім того, що розв’язали проблему переправлення на інший берег, мосту довірили ще одну важливу функцію. Біля нього знаходився дім караульног