Зміст
Вступ
1. Історія села від заснування до 1917 року
2. Радянський період
3. Видатні постаті села Соболівка
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
...Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало! Онде балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сел стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі...
Леся Українка
Поділля - мій край...
Маленька частинка моєї України, моєї Батьківщини. Наймальовничіше та найпрекрасніше місце на всьому світі. Вінницька область, Теплицький район, село Соболівка - це і є моя маленька батьківщина, моє найрідніше містечко на землі...
На території України знаходиться 11 населених пунктів з назвою Соболівка: Харківська обл., Куп'янський р-н.; Черкаська обл., Шполянський р-н.; Київська обл., Броварський р-н. та Макарівський р-н.; Житомирська обл., Романівський р-н., Брусилівський та Коростенський р-ни; Одеська обл., Косовський р-н.; Хмельницька обл., Волочиський р-н.; Вінницька обл., Липовецький р-н. та Теплицький р-н., в якому знаходиться село Соболівка, історію якого ми досліджуємо. А також, є ще й залізнична станція з такою ж назвою в Слов'янському р-ні, Донецької області.
Обравши саме цю тему для курсової роботи, я виділив в ній певні періоди, а саме:
1. Історія села від найдавніших часів до 1917 року.
2. Історія села від 1917року до сьогодення.
3. Відомі постаті села Соболівки.
Автор вирішив спробувати дослідити історію села використавши матеріали та роботи багатьох науковців, літературних діячів та сучасних видань.
На даний час у нас є змога користуватися багатьма видами інформації в різних місцях. Цим можна гордитися, бо завітавши до Інтернету не лише ми, а й весь світ прочитає певні пункти історії села. На сайті[1] розміщений нарис з історії рідного краю «Соболівка» краєзнавця Івана Карповича Фурдика та переклад оповідання Шолом Алейхема «Чудо в Соболевке», яке ми більше знаємо під назвою «На свято Гайшанерабо», в якому описана наша залізниця[2].
Ініціатор проекту - Олександр Володимирович Губенко, соболівчанин, нині проживає у Києві, працює в галузі культури.
Актуальність теми визначається тим, що на даному етапі розвитку села Соболівки, його історія не повністю досліджена та розкрита. Багато документів знаходиться не тільки в архівах Вінницької області та України а й сусідніх країнах, які нами ще не опрацьовані.
Мета курсової роботи дослідити історію села від заснування і до кінця радянського періоду та висвітлити дані про видатні постаті села Соболівка.
Завдання: поетапно дослідити політичне, економічне та соціальне стпновище села в даний період.
Питання пов’язані з темою роботи найкраще висвітлені у статтях Анатолія Бортняка[3], працях відомого краєзнавця Івана Карповича Фурдика[4], також багато уваги приділив даному питанню професор Олекса Піддубняк[5].
Однак в книзі з історичною картою відомого історика Нікандра Васильовича[6], що вийшла в Києві в 1884 році, про існування населенного пункту Соболівки ще не згадується. А от в книзі Олександра Яблоновського[7], що вийшла у Варшаві в 1897 році польською мовою, на сторінці 236 наряду з іншими населеними пунктами Соболівка була з позначкою: 1629 рік,тобто рік її заснування і входила до Брацлавськог7о повіту, відносилась до другого класу, тобто було від 250 до 500 будинків, Соболівка була власністю волинських магнатів Збаразьких. Соболівка вже в 1629 році згадується як укріплене містечко. Поселення Соболівка позначене на карті України Боплана[8] ще в середині ХVII-го століття.
Теоритична і практична цінність даної курсової роботи полягає в тому, що зібраний матеріал може бути використаний у подальшому дослідженні села Соболівка, а також дослідження історії прилеглих до нього сіл та міст.
Структура роботи – курсова робота складаєтья із вступу, 3-х розділів, висновків та додатків.
В першому розділі розповідається про заснування і розвиток села до 1917 року, в другому – детальніше розповідається радянський період та доля жителів села. Третій розділ присвячений видатним постаттям Соболівки та їх роль в культурі України.
1. Історія села від найдавніших часів до 1917 року
Перші люди на українських землях з'явилися ще за часів палеоліту. Займалися вони в основному мисливством і збиранням рослинної їжі.[9]
Палеоліт продовжувався з часів виникнення людини. Підтвердженням цього є те,що і до цього часу на околицях Соболівки жителі села знаходять кремінні знаряддя кам'яного віку, що свідчить про заселеність, цієї місцевості ще з найдревнішіх часів. Знайдені знаряддя праці зберігаються в музеї історії села Соболівки.
З друкованих джерел відома легенда: поселення Соболівка виникло на місці колись існуючого тут великого міста Соболів, заснованого бузьким козаками для захисту краю від набігів татар. Своєрідна фортеця була обнесена двома великими земляними валами. Татари зруйнували фортецю, а населення знищили. Згодом тут виникло нове поселення з назвою Соболівка, яке ввійшло до складу володінь польських графів Потоцьких.[10]
В багатотомному науковому виданні «Акти относящиеся к истории Южной и Западной России, собранньїе й изданные Археологической комиссией», що вийшло в Петербурзі в 1878 році надруковано про те, щосело Соболівка в 1654 році входило до складу Уманського полку.
В кінці вересня 1653 року Богдан Хмельницький прибув на Поділля. Із Соболівки він послав на допомогу сину до Сучави близько двадцяти тисяч козаків і татар, але вони запізнилися. Бо ще на початку вересня Тиміш помер від ран.
Десь 9-го жовтня в Степанівці (село,яке знаходиться поблизу села Соболівка) гетьман довідався про цю трагічну новину.Мужньо переніс її, розпорядився відвезти тіло сина до Чигирина і не ховати, чекаючи на його повернення з походу. Військо розмістив біля Деребчина. Татарський хан зупинився поруч. Гетьман війська запоріжського Петро Дорошенко в жовтні 1672 рокут із табору під Соболівкою писав донесення. До цих пір старожили села вказують на криницю, що знаходиться на середньому горбі села, з якої Богдан Хмельницький та Петро Дорошенко пили воду. Напуває та криниченька до цих пір усіх подорожніх, що трапляються. Яка ж добряча вода там: холодна, чисті джерела так і б'ють своїм життєдайним ключем, даруючи людям свою енергію і любов до життя, зберігаючи пам'ять нашого родоводу. В 1672 році, 20 числа київський князь воєвода Григорій Козловський так доповідав про стан польського війська та козаків Дорошенка: «...Дороршенко де с казаки и с Татари и Турки и зСоболевки ходил на поляков под Ладыжин, под Могилев, под Бряслав де в бою не дали и в тех городах заперлись в бою не дали. Дорошенко татарам отдал два городка - Соболевку, а другого как прозвище, того не упомнит.Из тех городов татары подобрав людей, повели в Крым и иные многие места разорили...»
Московським послам оповідав чигиринський козак Харка Сивий, що гетьман Богдан Хмельницький стоїть на річці Буг в містечку Соболів(тепер Соболівка) і коло нього змилю стоїть хан з Ордою, з ним орди тисяч сорок.Тисяч двадцять пішло з козаками на Волощину.[11]
В цій же книзі наводиться розповідь очевидців, яким 20 червня 1654 року довелося переїздити через наші землі, де побували поляки з волохами. їх вразили сліди спустошення і чути оповідання про польські екзекуції:
«...людей побили, а містечко спалили. Там же знаходиться і таке свідчення про те, що козаки покинули Брацлав, перейшли річку Буг, стали в Куні та Соболівці: Потоцький стоїть за Бугом, чекає Орду, щоб з нею наступати на Умань...».
Історичні події, пов'язані з визвольною війною проти польської шляхти у ХVІІ ст. в нашій місцевості, приводять нас до могил, що і до цього часу добр збереглися і знаходяться з правого боку від шляху, що веде із Соболівки до Ладижина.
В одній з фортець стоїть церква в ім'я Ісуса Христа, в другій - дві величні церкви в ім'я Святого Миколая та Святого Михайла. Поблизу розлилися два великих озера. Заради нас влаштвали великий хресний хід з корогвами... Отак по всій землі козаків -усі містечка лежать на невеликій одне від одного віддалі. О, яка це благословенна країна! Кожне місто неодмінно має три дерев'яні стіни, які добре утримуються, зовнішньо зв'язані з окремих частин, аби кіннота не могла вдертися; дві інші з ровами між ними, споруджено в середмісті. Над самим містом панує фортеця з гарматами, отож, коли ворог прорветься крізь усі три стіни, захисники міста можуть одійти до фортеці й оборонятися в ній...»[12]
В ХV столітті теплицькі землі належали багатому роду Кишков. В ХVI ст. - куплені Жабокрицькими від яких вони перейшли спочатку до Самуїла Калиновського, Коронного Обозного і володаря всієї Уманщини, а потім до графа Станіслав Потоцького, взявшого за дочкою Калиновського теплицькі землі.
Пізніше графиня Олександра Потоцька отримала у спадок від батька Теплик з селами, серед яких була і Соболівка.
Відомий гетьман України Іван Мазепа, проїзжаючи з Полтави до Туреччини(ця подія відбулася в 1709 році), через нашу місцевість, зупинився із своєю свитою на відпочиник під Соболівкою на березі тепер висохлої лівої притоки річки Погрібної. Це місце і до цього часу називають « Мазепова долина» або «Мазепів ярок».[13]
Один з козаків гетьманської свити Яким Денисюк втік і залишився жити в Соболівці. Від нього й пішов рід Денисюків в нашому селі та в сусідньому Брідку.
Соболівка розташована на берегах річок Свинарки і Сурки або інакше - Деркачки й Погрібної.
У ХVIII столітті село розділялось на частини з назвами: Стара Соболівка, Гликівка, Наріжнівка, Ковтунівка, Ковернегівка, Венгерівка, Чорна Гребля. Річки мали свої притоки:Головкову, Чернишову, Прогарну. Важким було життя обездолених селян-кріпаків, які відбували панщину панам Потоцьким.Єдиним культурним закладом в Соболівці була церква. На будівництво церкви не скупився на кошти її володар граф Северин Потоцький. ЇЇ будівництво було закінчено в 1790 році. Лише на початку ХVIII століття Соболівка знову відродилася. Основну частину її населення становили селяни. Мешкали в Соболівці також ремісники та дрібні торговці. До 1810 року в Соболівці діяв селітровий завод Заснований полковником Майдановим. Важко жилося соболівським селянам що гнули спину на панщині, платили поміщикові натуральний оброк та відбували різні повинності.[14]
З матеріалів інвентарізації маєтку О. Потоцької, поведеної 1850 року, постає сумна картина землекористування в Соболівці. Поміщиця мала 6282 десятини землі, а всі кріпаки її користувалися 547 десятинами. Всього було 1503 кріпаки та 1460 кріпачок. З 317 кріпацьких господарств тільки 261 господарство мало по 1 коню. Лише 23 двори мали плуги. В селі налічувалося 42 двори городників та бобилів, які також відробляли панщину. Невдоволення селян кріпосництвом іноді проявлялося у відкритих виступах. Улітку 1848 року соболівські селяни відмовилися виконувати так звані «безкінні дні». Зачинщиків цього бунту спраник наказав відшмагати різками, а місцевий піп почав залякувати селян карою за непокору, за що одержав від поміщиці нагороду.
З часом Соболівка розрослася. Указом сенату від 12 лютого Соболівку було визнано як волосне містечко. В ньому була синагога, волосна управа, пошта 16 магазинів, єврейський молитовний будинок, аптека, 3 млини, 30 ремісників,через кожних два тижні дозволялись ярмарки, католицька парафь і суд в Ладижині. Населення - 5958 чоловік різних віросподівань. Нинішній Різдвяно-Богородичний цегляний храм, побудований у 1790 році мав спочатку вид костьола з 5- куполами, була і дзвіниця. У 1852 році цей храм був перебудований в однокупольний і розширений двома боковими прибудовами з півночі на південь, які мали вигляд хреста. У 1860 році в селі відкрили церковно-приходську школу.[15]
У 1861 році селяни були звільнені від кріпатства, але майже без землі. Кращі угіддя залишались у графині Потоцької. За реформою вони мали викупити у графині 356 десятин присадибної та 3396 десятин 650 квадратів сажнів польово землі. Десятина присадибної землі оцінювалася в 66 крб, а польвої - 44крб. Пересічно на один двір (а їх на час реформи було 440) припадало 8 десятин 500кв. землі.
Після остаточного затвердження уставної грамоти була визначена сума щорічних викупних платежів - 8461 крб.68 коп. Поміщиця накинула селянам ще 227 десятин непридатної землі. Частину своєї землі графиня здавала в оренду сусідові, з яким селяни сперечалися за межу. Всього соболівці повинні були внести за землю 99 966крб. 83 коп.
Через деякий час поміщиця звернулася до генерал-губернатора з клопотанням про одержання не тільки процентів, а й усього викупного капіталу, який їй потрібен «для покращення місцевих економічних умов і життя робітничого класу». Річ у тім, що,прагнучи пристосуватися до нових економічних умов, поміщиця вирішила побудувати в Соболівці цукроварню, залучивши для цього компаньйонів. В травні 1868 року затверджено статут «Товаривства Соболівського цукрового заводу». Фактично це було не товариство, а фірм