Міністерство освіти і науки України
Полтавський національний технічний університет
ім. Ю.Кондратюка
Кафедра історії
Реферат
на тему:"Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду"
Виконав: студент групи 101-МЕ
Дорогобід В.П.
Перевірив: Гавриленко І.М.
Полтава 2007
План
1) Вступ
2) Утворення Давньоруської держави.
3) Походження слова "русь".
4) Роль норманів у утворенні Русі.
5) Київські князі Аскольд і Дір.
6) Розвиток Київської Русі.
7) Розквіт Русі за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.
8) Суспільний устрій.
9) Київська Русь на завершальному етапі.
Висновок.
1.Вступ
Першу державу східних слов'ян літописи та інші пам'ятки давньої літератури називають Руссю,або Руською землею,вчені-історики—Київською,або Давньою Руссю. Належала вона до найбільших, економічно, політично й культурно розвинутих держав середньовіччя. Вона охоплювала територію від Чорного моря до Білого моря, від Карпатських гір до Волги. Київська держава є колискою української народності, яка стала прямим нащадком її культури. На міжнародній арені Київська Русь посіла одне з провідних місць.
У східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 союзів племен, що мали такі назви: поляни, деревляни,уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі. Дреговичі, кривичі, ільменські словени. Виникнення їх можна віднести до VІ-VІІ ст. Територія полян охоплювала землі між Десною та Россю. На північний захід від Києва, на Східній Волині, розташувалися землі деревлян. Уличі жили на Дніпрі й Бузі,тиверці—у мижеріччі Дністра і Пруту на території сучасної Молдови. На заході сучасної України мишкали дуліби, бужани й волиняни. Район Прикарпаття населяли племена білих хорватів. У басейнах Десни, Сейму, Сули жили сіверяни. По Оці розмістилися племена в'ятичів, на притоці Дніпра—Сожі—радимичі. На Правобережжі Дніпра, між Прип'яттю і Західною Двіною, мешкали дреговичі. Верхів'я Дніпра, Західної Двіни і Волги населяли племена кривичів. Найпівнічнішу групу східнослов'янських земель залюднили ільменські словени.
В умовах боротьби з кочовиками в Середньому Подніпров'ї склалося велике об'єднання союзів племен під назвою «Русь». Походження Русі та її назви—одне з дискусійних питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VІ—VІІ ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен—полян, сіверян та уличів. Це об'єднання займало територію між Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю й Тясмином на півдні, Горинню на заході. Тут є багато річок з одно корінними назвами—Рось, Росава, Роставиця,-- що. Можливо, й покладено в основу назви «Русь». Крім русичів Подніпров'я, існували й інші великі об'єднання союзів східнослов'янських племен: дулібо-волинське, кривичів.
Протягом VIII-IX ст. відбувся процес об'єднання союзів племен східних слов'ян у великі державні утворення—князівства. Східні слов'яни того часу мали своєрідний суспільний устрій. Що дістав назву військової демократії. Розклад родового ладу спричинив формування сусідської територіальної громади, майнового розшарування суспільства, виділення родової аристократії.
Головним писемним джерелом вивчення історії Русі є літописи. Найвідоміші серед них "Повість временних літ" (складена у Києві близько 1111р.), Київський ХІІ ст.,Галицько-Волинський ХІІІ ст., а також Новгородські (їх кілька), Суздальський, Московський, Никонівський та ін.
Русь багато важила в політичному житті Європи та Близького Сходу. Протягом пів тисячоліття вона затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків причорноморських степів. Спустошливі вторгнення спочатку хозар та болгар, далі печенігів, берендеїв, ковуїв, половців, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. І лише страшний удар орд Батия, загибель сотень тисяч руських воїнів та мирних жителів зруйнували цю державу, але, загинувши сама, Русь послабила ворожу силу і тим урятувала від спаплюження й загибелі всю Європу
2.Утворення давньоруської держави
Основним чинником процесів, що привели до створення Києво-Руської держави, були:
1) внутрішні: основані на еволюційному розвитку східнослов'янських племінних груп;
2)зовнішні: принесені (але не насаджені) готами, гунами, аварами, хозарами, норманами.
Творцем Києво-Руської держави була південна група східних слов'ян – предків українського народу. Створена ця держава була на українській землі (північно-східні землі Київської Русі слід розглядати як її провінції). Як імперія Рюриковичів, Київська держава на якийсь час (Х-30-ті рр.. ХІІ ст.) об'єднала всі частини східного слов'янства і надала їм назву династії князів: Русь. Це було політичне (з прийняттям християнства—й ідеологічне) утворення і аж ніяк не єдина давньоруська народність.
Центром зародження східнослов'янської державності було Середнє Подніпров'я, де сформувалося Полянське князівство з центром у Києві, виникнення якого відноситься до кінця V ст. Першим полянським князем літопис називає Кия, який з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ. Щодо особи Кия, одні літописці вважають, що він був перевізником через Дніпро, інші, не погоджуючись з прихильниками думки про просте походження Кия, відзначають, що Кий ходив до Царгорода, його з почестями приймав візантійський імператор. Повертаючись із Візантії, Кий мав намір осісти на Дунаї, де збудував містечко, але під тиском місцевих племен змушений був повернутися до Києва. Після смерті Кия Полянське князівство перейшло до його нащадків.
Розвиток виробництва у східних слов'ян зумовив зростання продуктивності праці, вдосконалення землеробських знарядь. Відпала потреба в спільному обробітку землі. Земля і все вирощене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на одній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду. Поміж членів громади посилювалось майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували в своїх руках багатства. Перш за все—ділянки орної землі, на яких застосовувалася праця рабів або збіднілих членів громади. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.
З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання—князівства, на чолі яких стояли князі. Центрами їх стали "городи": у полян—Київ, у ільменських словенів—Новгород, у сіверян—Чернігів тощо. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони—дружини.
Процес об'єднання слов'янських князівств в єдину державу прискорювало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене "великим переселенням народів". Через південні східнослов'янські землі йшли на Дунай болгари та угри, хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.
Для боротьби із навалою зовнішніх ворогів окремі князівства об'єднувалися. Вже в VII—IX ст. існували три великі східнослов'янські державні утворення, які арабські автори називали так: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля), Артанія (Причорноморська Русь).
Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Руською землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники—арабські й візантійські автори—називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його,--русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, у історичній літературі воно дістало назву Київська Русь.
3.Походження слова"русь".
Як і коли правляча в Києві династія одержала назву "русь", теж достеменно невідомо. З'ясовуючи це питання, покоління вчених протягом 200 років написали тисячі праць із розмаїтими, часто протилежними поглядами на цю проблему, проте вона й досі не має загальноприйнятого вирішення. Поява в Східній Європі (в середній течії Дніпра та Волги, на Чорному та Каспійському морях) досить агресивного племені "рось/русь" фіксується синхронними візантійськими й арабськими джерелами, починаючи з ІХ ст. і –масово—з першої половини Х ст.,причому етнічно це плем'я не визначається, але й не ідентифікується зі слов'янами. Воно постає як соціально домінуюча в Середньому Подніпров'ї окрема етнографічна група, об'єднана спільністю занять—дальньою торгівлею та військовою справою. Вірогідно, руси мали скандинавське походження, але сформувалися під впливом інтенсивних контактів зі слов'янами й степовими народами Східної Європи. Первісне значення терміну "русь" могло бути "військо, дружина". Відірвавшись від балтоскандинавського кореня, ця назва в ІХ ст. жила самостійним життям, ставши означенням ранньосередньовічного східнослов'янського лицарства, нової, над племінної військово-торговельної суспільної верстви, що консолідувалася навколо ватажка, утворюючи його дружину і ланки адміністративного апарату.
Проблема утворення Київської держави досі викликає наукові дискусії. Початок їм був покладений у ХVIII ст., коли кілька провідних учених Петербурзької Академії наук проголосили засновниками Руської держави норманів. Ця концепція відразу викликала критику з боку інших учених. Котрі визначальну роль у становленні держави відвели місцевим слов'янам. Відтоді точиться гостра суперечка між норманістами і антинорманістами. У ХХ ст. деякі вчені виступили із твердженнями, ніби ідея державності була занесена в середовище слов'ян із більш розвинених західних і східних регіонів, а носіями цієї ідеї (і засновниками Руської держави) були професійні воїни-іноземці та міжнародні торговці. Багато сучасних дослідників обережно ставиться як до слов'янських, так і до антислов'янських концепцій походження Русі. Заявам, що чужоземці приходили на території, де вже існували східнослов'янські переддержавні структури, протиставляють нагадування про те, що до утворення Київської держави на території України був один такий союз—Дулібський, та й той розпався.
4.Роль норманів у утворенні Русі
Питання про роль, яку відіграли скандинави-нормани (які називалися на Русі варягами) у складі в ІХ-Х ст. першої держави на східнослов'янських землях—Київської Русі, є предметом давньої дискусії, що часто виходило за суто наукові рамки. У цілому можна говорити, що нормани, відіграючи значну роль у конкретних подіях, пов'язаних з формуванням Давньоруської держави не привнесло специфіки в процеси, що визначали розвиток східнослов'янського суспільства. Це було зумовлено збігом принципової сутності цих процесів у Скандинавії і в слов'ян та їх синхронністю в обох регіонах. Щодо впливу норманів на темпи державотворення на східнослов'янських землях, то останнім часом стає загальним місцем теза, що вони прискорили цей процес, будучи великою військовою силою, до того ж над племінною, не пов'язаною з місцевими традиціями. Це положення здається логічним (хоча уявлення про східнослов'янське суспільство ІХ-Х ст. як племінне, є помилковим[1]), але так само логічно можна обґрунтувати й протилежну точку зору. Скажімо, припустити, що нормани внесли до політики київських князів орієнтацію на далекі походи (на Візантію та Схід), на захват воєнної здобичі, через що консервувався розвиток внутрішніх процесів. Так, протягом тривалого часу зберігалася внутрішня "автономія" ряду східнослов'янських союзів племінних князівств, які ще в ІХ ст. стали данниками київських князів (дреговичі, радимичі, кривичі)—вона була ліквідована лише в кінці Х ст., тобто в епоху, коли можна припустити ослаблення варязького впливу (після загибелі майже всього війська Святослава в дальних походах і відправлення Володимиром найнятого ним варязького загону в Візантію). Можна вважати, що орієнтація на воєнну здобич не сприяла і ранньому розвиткові великого приватного володіння на Русь і т.п. Спробуємо тому відійти від умоглядних побудов і подивитися на темпи розвитку Київської Русі у порівнянні з іншими слов'янськими державами.
Раніше, ніж на Русі, склалися держави у Великій Моравії та Хорватії—у слов'ян, які контактували з більш розвинутими суспільствами—франкським та візантійським. Полабські й поморські слов'яни відстали у своєму розвитку. Найбільш синхронно з Руссю розвивалися Чехія й Польща. Тут складання держав відбувалось у межах ІХ-Х ст.; до кінця Х ст. закінчилося підкорення князями, відповідно, чехів і гнезненських полян сусідніх слов'янських перед державних спільностей і остаточно виникла нова, державна територіально-політична структура.
У цілому розгляд питання про роль норманів на Русі крізь призму зіставлення особливостей і темпів державотворення у східних слов'ян та в інших слов'янських землях приводить до висновку. Що вихідці із Скандинавії, незважаючи на їх значну роль у "зовнішніх" проявах цього процесу, не мали помітного впливу на його принципові характерні риси і темпи розвитку.
5.Київські князі Аскольд і Дір.
Під 862 р. літописець згадує київських князів Діра і Аскольда. Очевидно, вони були останніми зі слов'янської династії князів, початок якій поклав Кий. Правили вони, напевно, у різні часи. Їхнє князювання позначилося низкою видатних подій. Дір князював у 30-50-х роках ІХ ст. Він уже вол