При першому подиху світла, При зміні природи речей, При першому сяйві від вітру, При денному світлі ночей, Я вийду із неба, що впало на землю І з криками ангела в пекло впаду… Я знатиму – зовні так тихо і темно, А в пеклі красиво, як в райськім саду: Навколо красуні з Содому й Гоморри, А зовні панують лиш біль та страждання… Ти ж в небі стоїш й не знаходиш опори, У пекло упасти Ти маєш бажання… І втримує в небі лиш віра Твоя… Для Тебе ще небо не впало на землю І в небі горить не лукава зоря… Тебе обіймають лиш подихи вітру, Ти в Господа віриш – на тебе зійдуть Яскраві і теплі лиш промені світла, А тиша й пітьма на Землі пропадуть… А я залишуся у пеклі горіти: За Тебе, за себе й за грішників всіх… Можливо в молитвах згадаєш мене Ти І з уст моїх мертвих ще вирветься сміх…
