Сльозами по шибці з дощем листувалась, Вітрам розказала секрети, З вогнем, юродивою, в танці кружляла, З землею кохалась - безсмертна... Ножами вірші по зап`ястям писала, Зрікалась любові, не гріла. І тілом своїм по ночах зігрівалась, Тому її тіло й горіло. Вінцем її скроні без неї вінчали, До шлюбу віддали без неї. В гарячці щоночі себе називала Проклятим ім`ям - Ворожея. А душу скалічену рунами й снами Об подушку власну розбила, Вона досі ходить безмовно між нами, Вона просто, мабуть, любила. Всі мрії пісочними баштами впали, Рожеві! Вас просто не стало! І тіло оте, що щоночі літало Чомусь не злетіло, а впало. Ім`я її в тінях чужих загубилось, Земля заскрипіла безплідна, Її називали тепер, бліднокрилу Вже не Ворожея, а відьма. Душа її досі в бездомних питає: Скажіть, ви неболюди, де я? А ті все мовчать, так неначе й не знають, Бо відьма, а не Ворожея... Не буде на шибках уже чарувати, І вітра вже не приворожить, Щоб не обпектись, а з вогнем танцювати, З землею кохатись - не зможе.
