НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 3603 ГОЛОСОВАТЬ!
А зимової ночі на чолі - зморшки. Відпливаю у "вчора", в "не все одно". Моя пам'ять - бліда од часу волошка - засинає гербарієм між сторінок. Починалось гарно. Хотілось сміяться. Де тепер бадилля, там квітнув сонях. Як мені перебути оці шістнадцять?! Холодними пальцями стисну скроні... ...Відкриваю дитинство. Заходжу в двір. Коло хати такі пречервоні тюльпани! Білий світ - біле диво увись і вшир - від сонця кульбабкам свята осанна... Бабуся співає про коників в житі, а мама навчає плести вінка... Які ж тоді довгі були всі миті, бо й досі жодна з них не зника! Я ще не знала, яка щаслива. Ще лялька ходила до ляльки в гості... А якось заснула - прокинулась сива. І якось злякалась, наче доросла. Ще хтось тоді мене брав за плечі, ще хтось ласкаві слова казав... Я все пам'ятаю. Тоді той вечір нагадував чорний органний зал. А вранці знову сонце світило і знову в тіні холонула м'ята, бабуся кулешик мені варила і, наче колиска, гойдалась хата. Хай зойкне хвіртка, а я піду. Хай пам'ять побавиться ще ляльками... Та ні, мене вітер злий не задув! Та ні, я зітру ці зморшки руками!
