Історико-краєзнавче дослідження
міста Березне
(Рівненської області)
План
Вступ
II. Основна частина.
2.1. Історія дослідження населеного пункту.
2.2. Історія населеного пункту за писемними джерелами.
2.3. Походження назви поселення, його мікротопоніміка.
2.4. Історія топографічного населення.
2.5. Характеристика пам'яток історії та культури.
2.6. Характеристика музейних збірок.
2.7. Герб поселення.
Висновок.
Список використаної літератури і джерел.
Додатки.
Вступ.
Березне. Цей мальовничий куточок живе й розвивається швидкими темпами. Інтенсивно відбувається розбудова селища, примножуються культурні пам'ятки. Це край чесного, талановитого народу, що живе серед густих лісів, широких ланів та дзеркально-чистих річок.
Часто задумуючись над тим, чим колись жили мої предки та як вони працювали, хочеться почати роботу по вивченню історії рідного краю. Потрібної літератури небагато, але трапляються окремі публікації в газетах та журналах. Знання своєї історії конче потрібне людям, адже людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього.
Отож, ми разом зі своїм вчителем вирішили включитися в дослідницьку роботу. В першу чергу ми відвідали Рівненський архів, де знайшли небагато інформації з історії Березного. Також траплялися деякі матеріали у шкільній та селищній бібліотеках. Опрацювання інформаційних даних зайняло дуже багато часу, адже це дуже копітка робота. Та не дивлячись на всі труднощі, ми, сторінка за сторінкою, об'єднавши всі матеріали, утворили свою працю. На мою думку, нам це вдалося, і кожен, хто ознайомиться з цією роботою, дізнається про щось нове, до цього часу йому незнайоме. Люди, які матимуть змогу прочитати нашу дослідницьку працю, можливо, ще більше вподобають наше селище і матимуть намір познайомитись з його історичним минулим більш детально.
2.1. Історія дослідження населеного пункту.
Донедавна вважалось, що перші згадки про м. Андріїв відносяться до середини XV століття. Однак я насмілюсь стверджувати, що Андріїв існував ще в середині XIII ст., за часів Данила Галицького, На чому грунтується така думка? Ще в кінці XIX ст. на околиці Березного виявлено рештки давньоруського городища ХІІ-ХІІІ ст. Тому є всі підстави припускати, що в той час на території селища знаходилось якесь поселення. Літописи свідчать, що в середині XII ст. на річці Случ були добре укріплені невеликі міста-фортеці. Коли після взяття Києва в 1241 році золотоординські полчища рушили на Волинь, жителі цих міст чинили їм героїчний опір, захищаючи рідний край
У праці В. Пашуто «Очерки по истории Галицко-Волынской Руси» говоритися про воєводу Андрія дворського, тому більш ймовірна друга версія. Дворський - це тіун, приватний урядовець князя, який завідував усім його двором. Йому підлягала публічна адміністрація і частково суд.
Далі В. Пашуто ще раз згадує про Андріїв, пишучи, що Б.Огидливий у відповідь на похід руських князів здійснив набіг на Волинь, де «доходив до Андрієва», Однак це не є першоджерело, а лише слово пізнішого автора.
2.2. Історія населеного пункту за писемними джерелами.
Перша достовірна письмова згадка про Андріїв відноситься до 1445-го року. Яким же було на той час політичне становище українських земель, а заразом і Андріїва?
ХІV-ХV ст. займають особливе місце в історії феодально роздрібнених середньовічних українських земель, більша частина яких з XIІІ-го ст. перебувала у важкій залежності від Золотої Орди, яка в результаті кількох завойовницьких походів поширила своє панування на більшу частину Східної Європи. Саме в цьому столітті, вперше з часів встановлення ординського панування, відбуваються великі позитивні зрушення в 
подоланні феодальної роздробленості і політичному об’єднанні земель, відбувається формування української народності. Для Південно-Західної Русі період характерний ще й тим, що в результаті експансії сусідніх держав її землі було розчленовано в державно-політичному відношенні і більшість з них було включено до Польського королівства і Великого князівства Литовського.
Землі Волинської Русі, в тому числі і місто Андріїв, в силу династичного зв'язку Дмитра-Любарта з Романовичами в якості спадкового володіння перейшло під його безпосередню владу і набрало статусу удільного князівства в складі Великого князівства Литовського.
Входження українських земель до складу Литви було для українського народу меншим лихом в порівнянні з татарським ярмом. Давньоруська мова стає державною мовою в литовській державі.
В 1445 році великий князь Свидригайло пожалував Андріїв разом з іншими маєтностями князю Дмитру Сангушку в приватну власність. Князівства в адміністративному відношенні поділялись ще на волості і повіти. До кінця XV ст. волості і повіти стали основними одиницями адміністративно-територіального поділу українських земель. В 1452-му році в документах згадується «Березенський повіт». Андріїв, таким чином, ще в XVст. виконував функції адміністративного осередку.
Після Дмитра Сангушка, Андріїв належав до володінь Пашки Дахновича, а після нього - Михайлу Головні, котрий, як вказує О. Цинкаловський в роботі «Стара Волинь і Волинське Полісся», «платить за Березне з 20 димів (господарств, чи дворів), трьох городней, одного вального колеса і однієї фолюша-валярні». Пізніше воно переходить від одних володарів до інших різними шляхами: або спадковим, або через продаж. Тільки на початку ХVІІ-го ст. власниками містечка були князь Криштоф Лабунський, княгиня Олександра Чарторийська.
В книгах Кременецького гродського суду є запис про посесію князем Миколою Чарторийським маєтку в м. Андріїв у п. Олександри Лагодовської.
$IMAGE6$ $IMAGE7$В XVI ст. містечко входило до складу Луцького повіту Хупківської волості. Тому слід сказати кілька слів про Хупківський замок, якому підпорядковувалось містечко. Губківський замок (Хупківський) був побудований на Княжій горі в XV ст. на місці давньоруського городища ХІ-ХІІ ст і став головною резиденцією феодалів Семашків, які писалися спочатку «на Губці». Вперше поселення Губків згадується в письмових джерелах 1504 року, коли його зруйнували татари, які повертались з північних районів. Першим відомим Семашком був Богдан Михайлович - ковельський староста, який помер в 1545 році. Його син Олександр Семашко - володимирський підкоморій і луцький староста був також брацлавським каштеляном і мав право засідати у польському сенаті. Він прославився своєю винятковою відвагою в боях з татарами, які в 1577 році двічі штурмували Дубне.
Під час селянсько-козацького повстання Северина Наливайка в 1596 році замком оволоділи загони Григорія Лободи, власника замку було схоплено і посаджено до замкової в'язниці.
Під час Північної війни відступаючі шведські війська в 1708 році зруйнували фортецю в Губкові, мури якої на той час були найпотужніші в Луцькому повіті. Після штурму почалась епідемія Чуми. Жителі замку, яким вдалося врятуватися, переселились на лівий берег річки, де заснували на місці старого поселення нове - Людвипіль (Соснове).
У 1711 році через Губків рухалася російська армія на війну з Туреччиною. Фортеця зазнала остаточного руйнування і вже не відбудовувалась. Губківський «ключ» від Семашків перейшов до Четнарів, а в 1755 році за 277 тис. золотих разом з сусідніми селищами його купив поляк Фелікс Бічинський.
2.3. Походження назви поселення, його мікротопоніміка.
Повертаючись до основної розповіді, зазначимо, що до 1700-го року містечко носило назву Андріїв, 3 середини XVI ст. паралельно вживаються назви Андріїв і Березне.
Наприклад, в документі від 15 березня 1584 року ми читаємо: «Березне або Андріїв». Пізніше містечко стали іменувати Береженкою, Бережним, а в XIX ст. усталилася назва Березне.
1569-й рік став переломним в історії українського народу, В Любліні відбулась подія, яка увійшла в історію як Люблінська унія - злиття королівства Польського і Великого князівства Литовського в єдину державу - Річ Посполиту. За цим договором майже всі українські землі, в тому числі і Волинь, опинились під надзвичайно тяжким польсько-шляхетським пануванням. Містечко Андріїв увійшло до складу Луцького повіту новоствореного Волинського воєводства.
Становище міщан і селян значно погіршилось в порівнянні з попереднім періодом. Посилився не тільки економічний, а й соціальний, національно-релігійний гніт. В цей час в Андрієві для католиків було збудовано костел, який належав до Тучинської парафії. Жителів містечка змушували приймати католицтво, православних не допускали до управління містом.
Досить значними були повинності селян і ремісників. Панщина забирала більше половини робочого часу селянина. Він орав, сіяв, збирав хліб і сіно на фільварковій землі, ходив за панською худобою. Селян змушували також чистити стави, споруджувати греблі, брати участь в ремонті міських споруд і доріг, охороні містечка. Крім того, вони повинні були возити дерево з лісу, доставляти залізо до рудні, давати підводи урядникам.
Ремісники зобов'язані були працювати без винагороди, їм давалась лише сировина і харчування під час роботи. Слід відзначити, що всі ці повинності селяни і міщани виконували своїми знаряддями праці, своєю худобою, що було надзвичайно вигідно для феодалів-власників. В цю епоху з'являється, в числі інших прибутків землевласників так зване право пропінації, яке полягало не тільки в виключному праві торгівлі спиртними напоями, але і в забороні своїм селянам купувати їх де небудь на стороні. Разом з пропінацією власники монополізували помол.
Як і раніше, ті міщани, які займались землеробством, платили чинш, причому розмір його постійно підвищується. Якщо в 1549 році з населення стягували 20 грошів з диму, то в 1616 вже 30. Грошова рента з лану теж зросла майже втричі. Великого лиха завдавала містечку сваволя королівської адміністрації, бешкети польських жовнірів, які грабували населення. Тому вже в XVI ст. зароджується і розвивається селянський рух.
В поборовому реєстрі сіл князя Романа Сангушка за 1571 р. міститься запис про масові втечі зубожілих селян з «селцо Березово»: «...з Березова пошли проч, хати їх пустують, Гацкова хата пустує, Курникова хата пустує. Савка - огородник проч пошол, хата пустует». Селяни тікали хто-куди. Хто в Запорізькі степи, хто на Лівобережну Україну, а хто — до іншого поміщика, в сусідньому чи навіть в тому ж самому повіті. Так, на початку 1601 року 20 родин, підданих брацлавського каштеляна Миколая Семашка з м. Андріїв, сіл Митиші, Холопи Луцького повіту втекли до маєтку Миколая Макаровича в тому ж Луцькому повіті. Очевидно, в пана Макаровича селяни платили менше податків, ніж в інших місцях.
Вищою формою селянського руху є повстання, застосування колективного збройного виступу проти гнобителів. Історія містечка Березне зареєструвала такий виступ селян і міщан.
В 1584 році в містечку Березному і в селі Холопи селяни повстали проти польських жовнірів, які прибули сюди для зміцнення польської влади. Різні письмові джерела неоднаково трактують ці події. В «Історії міст і. сіл УРСР» говориться, що «кілька сот мешканців Березного і сусіднього села, холопи, озброєні косами, луками і рогатинами, розгромили загін жовнірів». О. Цинкаловський, М, Теодоро-вич розцінюють ці події інакше: не як повстання, а як збройний виступ.
В той час містечко належало до володінь князя Головні-Острожецького (не треба плутати князів Острожецьких з князями Острозькими: перші свою назву села Остріжця біля Луцька, другі - від міста Острога). В акті від 15 березня 1584 р. в донесенні возного говориться, що він проводив розслідування у справі про напад на жовнірів, зроблений урядником містечка Березне Парфеном Новоселецьким, священиком Березнівським Григорієм, а також селянами з Березного і із с. Холопи, причому виявилось, що один з жовнірів був вбитий, а кілька слуг були поранені.
Як бачимо, польські жовніри викликали загальну ненависть українців, якщо вже священик і міський урядник очолюють збройний виступ. В 1592 р, під час селянсько-козацького повстання Косинського збройні виступи повторились. Через містечко проходили збройні сили повсталих, і міщани надавали їм всіляку допомогу і підтримку, в тому числі і людьми.
В XVII ст. боротьба селян і міщан проти панського гніту загострилася. У збірнику документів «Україна перед визвольною війною 1648-1654рр.» наводиться такий факт: 2 травня 1647 р. громада андріївських міщан, підданих Марини Данилевичової, озброєних «шаблями, киями і рогатинами», під час ярмарку в Андрієві вчинила напад на пана Стефана Ветчина, військового слугу канцлера Великого князівства Литовського Альберта Радзивіла та загін його челядників-шляхтичів. В цій справі було учинено розслідування і винних було покарано тривалим тюремним ув'язненням, а власниця бунтарів Марина Данилевичова сплатила за них штраф. Найвищого розвитку боротьба проти шляхетської Польщі досягла в період великих козацьких повстань і Визвольної війни українського народу під проводом $IMAGE8$ Б. Хмельницького. За Зборівським мирним договором, який був підписаний в 1649 р., кордон між Польщею і козацькою державою проходив по річці Случ. «Знай, ляше, що по Случ, то наше», —так говорили козаки. Але в силу історичних обставин вся Правобережна Україна, в тому числі і Березне, ще більш як на століття залишилась під владою Польщі.
Якщо говорити про саме містечко, то його не минув страшний період руїни, коли вся Україна нещадно плюндрувалась як польськими, так і московськими окупантами, $IMAGE9$ договором її було офіційно розчленовано на 2 частини. Походи польських жовнірів, набіги татар (1677р.) призвели до того, що містечко було спалене, більшість жителів знищена, тільки декому вдалося в