НОМЕР ТЕКСТА ДЛЯ СМС-ГОЛОСОВАНИЯ: 16127 ГОЛОСОВАТЬ!
Ковтнувши трунку з п’янкої рути...
Так недоцільно забуваються думки...
А ти ж стирав їх не випадково.
Погляд твій звивався смугою води
І все було приречене на соло.
Зі слів, із фраз. Поставлена вистава.
І правда в ній, що та ж брехня,
Однаково, покірна й нам незнана.
Однакова... І не твоя, і не моя.
І вибір твій, --- це крок у чорну діру,
А може --- звідти прямий міст.
Лиш кола по воді нагадують ту віру,
В якій ти завжди тільки гість.
Не здатний чути. Там, на кроки далі
Ти вже не дихаєш і не живеш.
І світ тобі --- басейн в старому залі:
„Життя це спорт, а не кортеж!”
Ти це казав. Забув? Не пам’ятаєш...
Життя бере у нас своє.
Ти теж з ним в шахи більш не граєш.
Не граєш більше на моє.
Ти кинув камінь. І він летів! Туди,
Де спокій обіймає небо.
Ти вигадав собі безпристрасні суди.
Судив своє кохане Его...
Твій камінь впав. Там кола по воді.
Рябить слова тремтіння тіла.
Стандартний напис на чужій стіні:
„Я був тут”. І крейда біла
Шершавим порохом летить у низ.
Під ноги, уявно змазуючи з ходу
Брудну, не здатну на шалений бриз,
Пошарпану, забуту небом, воду.
І погляд наш втонув у бризках снів
Де спогадів правда невмолима.
За ними невблаганно й вперто брів...
Казав, що в усьому винна злива...
Не треба... Вода ніколи винна не була.
І спогади пояснення не знають...
Та ж ні, доводив, що змиють все слова,
Що лиш цього вони чекають...
Ні. Не чекають. Камінь кинутий дарма,
Нам спогади словами не забути.
Кола зникли. Їх поглинула твоя ж зима
Ковтнувши трунку з п’янкої рути...
Все тексты автора
|