МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
КАФЕДРА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Курсова робота з теми:
Роль фантастики у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" і повісті Миколи Гоголя "Портрет"
Вінниця - 2010
Зміст
Вступ
1. Фантастика як художній засіб відображення дійсності та художній прийом
1.1 Фантастика як жанр художньої літератури. Сучасна фантастика
1.2 Фантастичне як літературний прийом: Мета використання та засоби створення
2. Особливості відображення фантастичного та реального у романі Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» та повісті Миколи Гоголя «Портрет»
2.1 Фантастика у творчості Оскара Уайльда
2.2 Єдність фантастичного та реального - основа творчості Миколи Гоголя
2.3 Порівняльний аналіз фанатичних прийомів у творах Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» Та Миколи Гоголя «Портрет»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У результаті поширення у кінці XX - на початку XXI ст. феномену так званої «масової» літератури, ми досить багато чуємо про фантастику як один із найпопулярніших її жанрів. Фантастичній літературі та її різновидам - науковій фантастиці й фентезі - присвячено багато досліджень і в сучасній літературознавчій науці.
Актуальність: існує багато творів, у яких фантастичне функціонує як прийом на загальному, цілком реалістичному тлі. Цей прийом не достатньо вивчений на сьогодні, тому існує потреба його дослідження, визначення цілей його використання та взагалі характер даних фантастичних прийомів.
Отож, мета роботи: дослідити роль, особливості використання фантастики як художнього прийому.
Для досягнення цієї мети необхідно:
1. Описати поняття фантастики у двох його основних напрямках – як жанр та художній прийом.
2. Дослідити засоби створення та мету використання фантастичного елемента.
3. З’ясувати роль фантастичних елементів у досліджуваних творах.
Об’єктом дослідження є поняття фантастики як художнього прийому.
Предмет дослідження – особливості вияву фантастичних та реалістичних аспектів у досліджуваних творах.
Джерелами фактичного матеріалу слугували твори Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» та Миколи Гоголя «Портрет».
Методи дослідження: основними методами дослідження курсової роботи стали культурно-історичний, формальний та порівняльний метод. Характеристику життя персонажів, аналіз їх вчинків було здійснено за допомогою духовно – історичного методу.
Практична цінність: ця робота може використовуватись для написання статей на дану тематику, може бути використана для глибокого вивчення творчості Оскара Уайльда та Миколи Гоголя, також може бути використана як навчальний матеріал на заняття із курсу зарубіжної літератури.
Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури. У першому розділі розмежовано поняття фантастики як жанру художньої літератури і як окремого творчого прийому, що вводиться письменником у загалом реалістичний твір.
Другий розділ ілюструє особливості вияву фантастичних і реалістичних аспектів дійсності у творах Оскара Уайльда та Миколи Гоголя. Тут здійснено порівняльний аналіз прийомів фантастики у досліджуваних творах.
1. Фантастика як художній засіб відображення дійсності та художній прийом
1.1 Фантастика як жанр художньої літератури. Сучасна фантастика
На сьогодні у сучасній літературній науці немає однозначного погляду на поняття фантастики. Визначення цього поняття є суто формальним, а в деякій мірі, навіть, суб'єктивним. Брати Стругацькі висловились про фантастику так: це «опис світу з елементами чудесного» (незвичайного, малоймовірного) [15, с.11].
У літературознавчому словнику термін «фантастика» (від. грец. Phantasticon – здатність уявляти) пояснюється як «щось химерне, неймовірне, вигадане, створене уявою, показане в дуже перебільшеному або надзвичайному вигляді» [11, с.440].
Так наші предки у давнину, не розуміючи природних чи суспільних явищ, пояснювали їх за допомогою фантастики. Таким чином, фантастика бере свої витоки ще із стародавнього світу. В той же час ми не можемо сказати, що у стародавньому світі виник жанр «фантастика», вона була швидше елементом твору, а вже із часом (із розвитком літератури, як мистецтва) вона стає принципом побудови твору та його внутрішньою суттю.
Сучасна наука виділяє два основні види фантастики – це наукова фантастика та фентезі.
Наукова фантастика – це жанр літератури, в основі якого лежать роздуми про науку та її досягнення. Цей жанр відносно новий, адже з'явився на початку XІX століття.
Фентезі – це жанр літератури, в основі якого лежать різні міфологічні, казкові події, внутрішній світ, у якому, керується магією. Фентезі також досить новий жанр літератури.
1.2 Фантастичне як літературний прийом. Мета використання та засоби створення
Художні твори, де використано фантастику як художній прийом, часто називають такими, які висвітлюють основні літературні проблеми (людина і світ, людина і суспільство, т.д.). І зазвичай цей прийом вводиться для того, щоб підкреслити певні людські чесноти або недоліки людей, або подій. Тут важливо зазначити, що введення елемента незвичайного виступає якщо не сюжетотворчим, то хоча б важливим фактором для всього твору, воно служить для його ідеї.
Так, наприклад, у творі Миколи Гоголя «Ніс» автор скористався фантастичною вигаданою ситуацією для того, щоб висміяти чиновницьке угодництво та чинопочитання. У колезького асесора Ковальова зник ніс. Він довго його шукав, а знайшов у «мундирі, вишитому золотом, із великим стоячим комірцем», тобто у вищому, ніж Ковальов, чині штатського радника.
Як ми можемо побачити, цей прийом використовується для висміювання людських недоліків, та негативних рис характеру.
Важливо зазначити, що введення елемента фантастичного виконується завдяки різним літературним прийомам, тобто через які і виражається фантастичне у творах. Так, можна сказати, що у творі Миколи Гоголя «Ніс» використовується сатира.
Сатира (від. Лат. «суміш, усяка всячина») – особливий спосіб відображення дійсності, який полягає у гострому осудливому висміюванні негативних, соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства [12, с.624]. Сатира, на відміну від гумору, має гострий неприємний характер. Зазвичай об'єктом сатири є лицеміри, пристосуванці, зрадники, явища, які не відповідають загально людським ідеалам.
Також, досить поширеним явищем у літературі є явище, коли фантастичне лягає в основу створення гротеску як особливої форми художнього відображення дійсності.
Гротеск (фр. grotesque – химерний, незвичайний, від італ.grottа– грот, печера) – вид художньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, сотворених форм. 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного з трагічним, реального і фантастичного, піднесено поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу. Гротеск відкрито і свідомо створює особливий – неприродній, химерний, дивний світ: саме таким його показує читачеві автор (на відміну від фантастичного світу як умовно-реального) [12, с.173].
Так, на гротеску ґрунтуються ренесансні твори «Похвала глупоті» Е. Роттердамського та просвітницький твір «Мандри Гулівера» Д. Свіфта. Дуже поширеним гротеск стає у ХХ ст., [12, с.173].
Таким чином, елемент фантастики, поєднуючись із реальністю, слугує засобом створення гротескного образу.
Крім того, фантастичне може вводитись в сюжет твору із метою створення парадоксів або яскравих образів-символів.
Парадокс – це глибоке за значенням судження, що суперечить логіці речей. До того ж, парадокс досить широко використовується у творчості Оскара Уайльда.
О. Уайльд у романі «Портрет ДоріанаГрея» використовує фантастичний елемент – портрет, що символізує собою фізичну і моральну деградацію героя і, врешті, стає символом сумління Доріана.
Символ (від грецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища і має філософську смислову наповненість [12, с.635].
Дослідивши мету використання фантастичного у літературі та основні засоби його створення, необхідно , також, звернути увагу на терміни, які є досить близькими до терміну «фантастика». Такими термінами є «химера» та «фантасмагорія».
Так, фантасмагорію визначають як примарливе видіння, фантастичний образ, привид, галюцинацію, як щось нереальне [24]. Тому, поняття «фантастичний елемент» і «фантасмагорія» (як окремий факт фантастичного у творі) можемо вживати як рівноцінні.
Химера – 1) У переносному значенні: Дивовижна фантазія, нездійсненна мрія, витвір уяви. 2) Те саме, що галюцинація. 3) Дивовижні примхи, чиї-небудь вигадки, дивна поведінка кого-небудь, дивак. 4) Переносне значення: Що-небудь своєрідне, дивне, оригінальне. [25].
Найдоречніше застосувати це поняття до таких проявів фантастичного, як дивовижні перетворення реальних речей (наприклад, новела «Перевтілення» Ф. Кафки або досить поширений мотив у літературі про переселення душ).
Отже, фантастичний прийом може виражатись за допомогою різних літературних засобів (гротеск, сатира, парадокс, символ), для того, щоб підкреслити чи то абсурдність ситуації, чи то парадокси людських думок. Вищеперераховані літературні засоби також можуть слугувати для того, щоб висміяти негативні риси головного героя чи ситуацію у якій він знаходиться.
2. Особливості відображення фантастичного та реального у романі Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» та повісті Миколи Гоголя «Портрет»
2.1 Фантастика у творчості Оскара Уайльда
На думку Оскара Уайльда зрозуміти глибину та правдивість життя можливо лише крізь призму парадоксів. На думку митця, аби зрозуміти дійсність, потрібно побачити, як вона балансує на межі. Таким чином, парадокс – це судження, що суперечить логіці речей, але глибоке за значенням.
«Портрет Доріана Грея» - за красою форми, за майстерністю написання, за глибиною і одночасно «легкістю» піднятих проблем є довершеним витвором мистецтва, у якому автор майстерно скомпонував філософську та життєву концепцію людини, котра зробила своїм покликанням красу.
У О. Уайльда, як прихильника естетизму, головним принципом було служіння красі, віра у важливість та значущість мистецтва. Естетичні погляди О. Уайльда мали фундаментальну філософсько-літературну основу, назва якій – культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.
Естетика Уайльда – це співвідношення краси та моралі. Уайльд приходить до думки, що мистецтво знаходиться поза мораллю, воно самодостатнє від морально-етичних уподобань суспільства: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі», «Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю», «Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про добро і зло», «Будь-яке мистецтво аморальне». [4, с. 4]
Сучасна література не задовольняла Уайльда, через те, що, на його думку, воно було занадто наближене до реальності, а в деякій мірі навіть копіювало реальне життя, у якому краси було дуже обмаль. Він заявляв, що «життя – дуже їдуча речовина, воно руйнує мистецтво…», і що «реалізм як метод –нікудишній, і кожен митець має уникати двох речей – сучасності форми і сучасності сюжету». Мистецтво, на думку Уайльда, не виражає нічого крім самого себе, існує самостійно і розвивається за власними законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, воно вище від життя [16, с. 7].
Отож, насолодою від гри думок щодо естетизму і можна назвати його знамениті парадокси. За них сучасники називали Уайльда «Принцом парадоксів». Як відзначає дослідник творчості Уайльда М. Соколянський, парадоксальна, афористична форма викладання думки не ослабила, а навпаки, посилила вплив роздумів на сучасників і нащадків, навіть на тих, хто різко відкидав положення його естетики [16, с. 7].
Дослідник З. Ржевська вважала, що твір О. Уайльда слід розглядати як яскравий вияв естетизму письменника, що визначив і його життєве кредо і творчу манеру. Художні твори «апостола естетизму» - «людина парадоксального світовідчуття, парадоксального стилю життя, парадоксальних суджень – свідчить про те, що й естетизм їх автора не позбавлений парадоксальності» [18, с.8].
Без урахування цього не можна сподіватися на правильне розуміння твору. Підкреслюючи думку, що мистецтво вище за життя, показуючи продовж усього роману перевагу мистецтва над життям, все ж автор, у кінці твору показує, що долю людини визначає реальне життя.
Метафора портрета – центральна в романі. Портрет відіграє головну роль у розв'язанні конфлікту роману – конфлікту моралі і краси. Портрет – рівноправний, якщо не най головніший герой роману (адже слово «портрет» винесене у назву твору). Портрет з'являється у романі, навіть раніше, ніж головний герой Доріан. Читач дізнається, що у цьому творі мають втілитись нові принципи художника Безіла, його сприйняття краси. Адже портрет вийшов такий чудовий, бо художник вклав у нього душу.
Символіка твору є досить складною. З одного боку, відтворюючи істину на портреті, письменник показує, що мистецтво є вищим від життя, а з іншого, Уайльд показує, що зміни на портреті відбулись через те, що г