Среда, 07 Дек 2016, 15:30
Uchi.ucoz.ru
Меню сайта
Форма входа

Категории раздела
Авиация и космонавтика [0]
Административное право [0]
Арбитражный процесс [0]
Архитектура [0]
Астрология [0]
Астрономия [0]
Банковское дело [0]
Безопасность жизнедеятельности [1930]
Биографии [0]
Биология [2350]
Биология и химия [0]
Биржевое дело [78]
Ботаника и сельское хоз-во [0]
Бухгалтерский учет и аудит [4894]
Валютные отношения [0]
Ветеринария [0]
Военная кафедра [0]
География [2269]
Геодезия [0]
Геология [0]
Геополитика [46]
Государство и право [13375]
Гражданское право и процесс [0]
Делопроизводство [0]
Деньги и кредит [0]
Естествознание [0]
Журналистика [660]
Зоология [0]
Издательское дело и полиграфия [0]
Инвестиции [0]
Иностранный язык [0]
Информатика [0]
Информатика, программирование [0]
Исторические личности [0]
История [6878]
История техники [0]
Кибернетика [0]
Коммуникации и связь [0]
Компьютерные науки [0]
Косметология [0]
Краеведение и этнография [540]
Краткое содержание произведений [0]
Криминалистика [0]
Криминология [0]
Криптология [0]
Кулинария [923]
Культура и искусство [0]
Культурология [0]
Литература : зарубежная [2115]
Литература и русский язык [0]
Логика [0]
Логистика [0]
Маркетинг [0]
Математика [2893]
Медицина, здоровье [9194]
Медицинские науки [100]
Международное публичное право [0]
Международное частное право [0]
Международные отношения [0]
Менеджмент [0]
Металлургия [0]
Москвоведение [0]
Музыка [1196]
Муниципальное право [0]
Налоги, налогообложение [0]
Наука и техника [0]
Начертательная геометрия [0]
Оккультизм и уфология [0]
Остальные рефераты [0]
Педагогика [6116]
Политология [2684]
Право [0]
Право, юриспруденция [0]
Предпринимательство [0]
Промышленность, производство [0]
Психология [6212]
психология, педагогика [3888]
Радиоэлектроника [0]
Реклама [910]
Религия и мифология [0]
Риторика [27]
Сексология [0]
Социология [0]
Статистика [0]
Страхование [117]
Строительные науки [0]
Строительство [0]
Схемотехника [0]
Таможенная система [0]
Теория государства и права [0]
Теория организации [0]
Теплотехника [0]
Технология [0]
Товароведение [21]
Транспорт [0]
Трудовое право [0]
Туризм [0]
Уголовное право и процесс [0]
Управление [0]
Управленческие науки [0]
Физика [2737]
Физкультура и спорт [3226]
Философия [0]
Финансовые науки [0]
Финансы [0]
Фотография [0]
Химия [1714]
Хозяйственное право [0]
Цифровые устройства [34]
Экологическое право [0]
Экология [1778]
Экономика [0]
Экономико-математическое моделирование [0]
Экономическая география [0]
Экономическая теория [0]
Этика [0]
Юриспруденция [0]
Языковедение [0]
Языкознание, филология [1017]
Новости
Чего не хватает сайту?
500
Статистика
Зарегистрировано на сайте:
Всего: 51399


Онлайн всего: 22
Гостей: 22
Пользователей: 0
Яндекс.Метрика
Рейтинг@Mail.ru

База рефератов


Главная » Файлы » База рефератов » Литература : зарубежная

Іван Франко і польська література


Гость, для того чтобы скачать БЕСПЛАТНО ПОЛНУЮ ВЕРСИЮ РЕФЕРАТА, Вам нужно кликнуть по любой ссылке после слова оплачиваемая реклама.
02 Дек 2013, 06:01

Дипломна робота на тему

Іван Франко і польська література

 

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І Іван Франко і польська література

Розділ ІІ Іван Франко про Юліуша Словацького

Розділ ІІІ Українська школа романтиків в польській літературі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

РОЗДІЛ І ІВАН ФРАНКО І ПОЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА

 

Кінець XIX – початок XX ст. – це ще період творчої діяльності старшого покоління видатних українських і польських письменників таких як: Панас Мирний, Павло Грабовський, Михайло Старицький, Іван Франко, Болеслав Прус, Еліза Ожешко, Генрік Сенкевич, Марія Конопницька. Однак саме в цей час починає уже діяти і молодша генерація митців – Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Станіслав Виспянський, Владислав Оркан і цілий ряд інших.

Все більший і більший вплив мають на них революційно–визвольні ідеї і вони, тобто українсько–польське письменництво шукають нових форм і засобів їх вираження, зростає питома вага слова, збільшується роль контактів на всіх рівнях літературного розвитку.

Однак кожна література, тобто література кожного народу є специфічною, вирізняється своїми ідейно–естетичними домінантами, ідейно–художньою специфікою, обумовленою як соціально–історичним розвитком суспільства, так і значенням національних традицій.

Польська література цього періоду характеризується зіткненням реалістичних і модерністських тенденцій, адже, з одного боку, ще продовжується діяльність письменників–реалістів старшого покоління, а з другого, вже десь з кінця 90-х рр., на перше місце висувається модерна течія “Молода Польща”. Але серед так званих “молодополяків” повної єдності не було, бо, скажімо, Станіслав Пшибишевський, Станіслав Виспянський, Стефан Жеромський – це постаті досить таки різні за їх світоглядно–естетичною орієнтацією, бо з точки зору загальних жанрово–стильових особливостей, поглиблення психологічного аналізу дійсно ці письменники мали багато спільного. Але на цьому спільність і уривається і маємо, з одного боку, реалізм і демократизм творчості Реймонта, С.Жеромського і В.Оркана, дещо затуманений громадський філософізм К.Тетмайєра і С.Виспянського, активний гуманізм Т.Боя–Желенського, а з другого – поза суспільний, споглядальний, холодний парнасизм Міріама і відвертий ніцшеанський культ “оголеної душі” Пшибишевського.

Для української літератури цієї доби модернізм не відігравав такої великої ролі як для польської. Такі українські письменники як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський сприйняли філософізм і психологізм, а також всесвітній розмах як неодмінну новаторську умову справжньої “новітньої” творчості. Ці риси і притаманні їхнім художнім творам.

Отже, кінець ХІХ – початок ХХ ст. – це не лише період зіткнення різних тенденцій, але і період інтенсивного зближення національних літератур, виявлення не лише спільного, а й відмінного між ними, бо взагалі, поки народ замикається у своїй історії, він не відчуває великої потреби у тому, щоб розкрити свою відмінність від інших. Така потреба виникає уже в процесі спілкування з іншими народами, тобто внаслідок входження його літератури в ширші літературні утворення.

Український читач цього часу знайомився з польською літературою вже в досить численних художніх перекладах, що друкуються на сторінках таких українських видань: “Діло”, “Руслан”, “Рада”, “Буковина”, “Українська хата”, “Літературно–науковий вісник”, що відігравав виняткову роль саме завдяки Франкові і його перекладам українською мовою.

Українсько–польські літературні взаємини кінця XIX – початок XX cтоліття розвивалися взагалі в умовах, коли ламалися національні перегородки, зникало поняття регіональної літератури, а зв’язки між окремими письменниками все частіше поступаються місцем перед зв’язками між окремими літературними групами й напрямами, що базувалися на глибинних суспільно–естетичних факторах.

Дослідником польської літератури в українській літературі вважається Іван Франко, який пристрасно боровся за демократизацію тематики, ідеалів і героїв польської літератури ХІХ ст., підтримував у ній усе передове і прогресивне.

Полоністика Івана Франка, скажемо ширше – його участь в суспільно–політичному й культурному житті Польщі, плідно досліджується. Йому вдалося створити чітку і послідовну концепцію шляхів розвитку польської літератури ХІХ ст. і причин, які обумовили появу в ній нового героя, який пішов з народу.

Природно, що статтю Івана Франка про польську літературу можна глибше зрозуміти, якщо брати до уваги його інші статті з питань, наприклад, української, російської та зарубіжної літератури. Переважна більшість статей його про польську літературу відносяться до 80–90-х років ХІХ ст. Це є також період дослідження вищезгаданих літератур. І.Франко особливо досліджує питання про появу в літературі нового героя–трудівника. Роман С.Золя “Пастка” викликав у І.Франка виняткову зацікавленість саме тому, що там зображується “життя робітників без примітки всяких вищих верств”. Так на основі цих статей І.Франко почав розбирати те одностайне, темне життя робочого люду, почав шукати глибших причин здеморалізування і упадку особистості.

А основним було саме те, що І.Франко бачив причини цього важливого літературного явища. Він бачив як загострюється соціальне питання, як зубожіють трудящі маси. Остаточно І.Франко сформулював цю думку в статті “Тарас Шевченко”. Отже, в літературі появився мужик, простий сільськогосподарський мужик.

Досліджуючи польську літературу, Франко шукає там ті ж закономірності. “Польська література донедавна була вбогою на селянські типи і постаті” (31, 66) - констатує він у 1887р. Переломним моментом щодо цього І.Франко вважає час з 1848р, бо пануючий до 1848 року романтизм лише декларував принцип народності, “та проте швидко забули про се і пішли там, де їх кликало перенатужене патріотичне чуття. Навіть у великій епопеї А. Міцкевича “Пан Тадеуш” є все... тільки нема мужика” (39, 387). Цей погляд митця гостро заперечував М.Т.Рильський в роботі “А.Міцкевич – великий польський поет” (К., 1955). Ні Міцкевич, ні Словацький, на думку І.Франка, не створили тип селянина, не зробили цього і представники “української школи”. Простий народ тільки зрідка з’являється в творах романтиків, причому “звичайно як сіра, одноманітна маса“. А між тим народ “займав дуже важливе становище в еміграційній історіографі, ним оперували, мов якимсь математичним невідомим, на нього покладали свої надії” (31, 66). Франко глибоко вірно вказує на помилки польського визвольного руху – фатальний відрив шляхетських революціонерів від народу. “Тому й не дивно, - пише він, - що під впливом тієї літератури ціла польська громадськість довгі роки жила чуть не в переконанні про те, що основою народного життя є шляхта, що в ній зосереджені всі культурні зародки і здобутки минулого і сучасного, а шукати народного життя і народної свідомості поза нею – це те саме, що шукати сонця вночі” (31, 67). Саме тому в статті “Поезія Яна Каспровича” Іван Франко приходить до висновку, що “великий скарб мотивів, картин і форм романтичної поезії вже давно вичерпаний. Шляхетський елемент висловив уже чи не все, що мав сказати” (32, 257).

Чи означає все це, що І.Франко не бачив спадкоємності між різними етапами польського визвольного руху і польської літератури? Ні, звичайно. Відомо, що ще К.Маркс в статті “Польське питання в німецькій революції” писав про те, що стара Польща дворянської демократії давно померла і похована, і нікому не дано припинити “справжню трагедію” цієї Польщі. Але “герой” цієї трагедії породив здорового сина – Польщу селянської демократії.

Іван Франко розумів це по-своєму. В цьому плані великий методологічний інтерес має стаття І.Я.Франка “Переднє слово”. В ній він розвиває тему “поет і суспільство”, “поет і народ” у світовій літературі.

Протиставлення поета і суспільства, вважає І.Франко, виникає тоді, коли “суспільність людська значно вже розвинулася і розпалася на різко відмінні від себе верстви суспільні” (33, 288). Саме в XVIII ст. виникає рішучий поворот у ставленні поета до суспільства. Трактати Руссо про виховання особи, проголошення прав людини – основи суспільного життя, безмірно підняли значення індивідуума. Особа бере на себе завдання боротьби зі старими порядками не лише в політиці, а й в літературі. Аналіз переживань, думок, прощень особи стає предметом багатьох літературних творів. У цих умовах з’являється новий погляд на завдання поета і його ставлення до народу. Поезія стає “просвітителькою умів і серця тої самої товпи, котра стала братами поета” (33, 289). Яскравим вираженням цієї ідеї Франко вважає слова Гетте: “Для інших росте у мене благо, я не можу і не хочу більше закопувати скарб у землю. Пощо ж я шукав із такою тугою шляху, якби я його не мав показати братам?” (33, 289).

Отже, в літературі XVIII ст. виникає у своєрідній єдності дві ідеї: увага до особи і зображення особи – борця за інтереси суспільства.

Як пояснює Іван Франко виникнення романтизму в літературі і якобінства в політиці?

І.Франко приходить до висновку, що революційний політик і поет, діяч і мислитель мріють служити “товпі”, але не привертати їх до боротьби за щастя, бо це завдання посильне і одній особі.

Зближення І.Франком романтизму і якобінства потребує пояснення. Тут простежується якесь недовір’я до творчих сил народних мас. Але, наприклад, французькі якобінці зуміли підняти народ проти монархічної коаліції, зорганізувати його і спертися на його силу. То яких же якобінців, що діяли в повному відриві від народу, мав на увазі І.Франко? Очевидно, він мав на увазі польських прихильників Франції 1789-1793 рр. Польським патріотам якраз властива була політична непослідовність, хитання між народолюбством і недовір’ям до народних мас. Це і називає Франко якобінством і ставить перед собою мету звільнити польський суспільний рух від цих “якобінських” помилок.

Прояви цього “якобінства в поезії” І.Франко саме і знаходить у польському романтизмі. Типовим виявом такої поезії він вважає “Велику імпровізацію” Конрада з третьої частини “Дядів” Міцкевича. Особливість героя-поета А.Міцкевича в тому, що він ставить себе вище юрби, яка не може його зрозуміти. “Він, - пише І.Франко, - нещасний нещастям свого народу, цілого народу; як одиниця вибрана, він непомірно сильніше відчуває радощі й болі, він доступник народу, терпить за весь народ” (33, 290).

Як розумів І.Франко героя в романтичній літературі?

Протиставлення героя народові залишається, але набуває іншого змісту. Для нього характерна вже не погорда у ставленні до народу, а прагнення вивести його до щастя. Франко правильно розумів як прогресивність цієї ідеї, так і її обмеженість. Боротьба в ім’я народу, але без народу безплідна: “перемога виявляється неможливою без звернення до грунту, до основ суспільності, без підняття простого люду до боротьби” (34, 345).

Як відбувається в польській літературі поворот до нової тематики? Роздуми над цими питаннями проходять через усі статті Франка, присвячені польській літературі.

Свою увагу до Ленартовича І.Франко в статті “Польський селянин в освітленні польської літератури” пояснює тим, що саме він допоміг полякам заглянути глибше в душу польського селянина, подивитися на світ його очима, жити його життям; він навчив їх любити цього селянина, його щиру, здібну до поетичних поривів, радощів і глибоких смутків душу. Через 12 років у статті “Сучасні польські поети” І.Франко знову відмітив заслугу Ленартовича в тому, що його перші твори вносили справді новий елемент в польську поезію –“тон польської людської пісні” (39, 387).

Поезія Каспровича привертає увагу І.Франка тому, що “вперше польська громадськість повірила в можливість поезії, яка мала б народний характер і високу мистецьку вартість... Тони сільської ліри та сумовиті мелодії народної пісні прозвучали в поезіях цього поета таким могутнім, настільки новим і оригінальним відгомоном, що відразу відчувалася в них нова стихія” (32, 257).

Нарешті, і до поезії Марії Конопницької І.Франко звертається з цих же причин: “Конопницька, це передусім поетеса польського народу, чи, краще польського селянства. Селянин, земля, що його годує, польська земля, є сталим осередком світогляду, до якого зводяться всі її почуття і поетичні образи і від котрого вони набирають свого особливого освітлення і особливого життєвого подиху” (41, 375).

“Конопніцька вийшла із шляхетського польського роду. Вона одержала добру освіту, а велику нужду селянського життя й пазурі злиднів міського пролетаріату пізнала вперше крізь кришталеві шибки вікон польського дому. До ближчого пізнання цих жахливих сил дійшла вона під загальним опором своєї доби; її велике серце, чуттєве і вразливе на кожний біль, також входило в цей шлях...”

“Польській літературі здавна, ще з самих початків письменництва, жінка відігравала значну й корисну роль, однак тільки посередньо, як покровителька

й інспіраторка, що репрезентувала вищу культуру і зберігала традиції. Безпосередньо, як поетеса й письменниця, аж до останніх років ХІХ ст. не виявляла вона в літературі майже ніякої участі. У велику добу розквіту польської літератури, за часів поетичної трійці – Міцкевича, Словацького і Красінського, - на польському Парнасі також не бачимо хоч би одної чим-небудь більш помітної жінки... Тільки після того, як великі подвижники польської поезії спочили в гробі, в добу глухої реакції 50-х років, піднімає свій голос і польська жінка, домагаючись, ще напівсвідомо, свого права на співучасть у великій роботі на полі національного відродження...” (41, 376).

І.Франко зосередив саме особливу увагу в польській літературі на цих трьох митцях і зумів дати та пояснити різні оцінки їх діяльності в різні часи. В цьому плані особливо показовим є характеристика Ленартовича. Його суперечливе становище в польському літературному русі І.Франко пояснює тим, що він не зміг перебороти так

***** Скачайте бесплатно полную версию реферата !!! *****

Категория: Литература : зарубежная | Добавил: Lerka
Просмотров: 283 | Загрузок: 4 | Рейтинг: 3.0/1 | Жаловаться на материал
Всего комментариев: 0
html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Профиль
Среда
07 Дек 2016
15:30


Вы из группы: Гости
Вы уже дней на сайте
У вас: непрочитанных сообщений
Добавить статью
Прочитать сообщения
Регистрация
Вход
Улучшенный поиск
Поиск по сайту Поиск по всему интернету
Наши партнеры
Интересное
Популярное статьи
Портфолио ученика начальной школы
УХОД ЗА ВОЛОСАМИ ОЧЕНЬ ПРОСТ — ХОЧУ Я ЭТИМ ПОДЕЛИТ...
Диктанты 2 класс
Контрольная работа по теме «Углеводороды»
Детство Л.Н. Толстого
Классный час в 9 классе на тему: "Выбор профе...
Технология подготовки и проведения классного часа
Поиск
Учительский портал
Используются технологии uCoz